Ще за сивої давнини, у дохристиянські часи, наші пращури-язичники зустрічали Новий рік весною. Водночас це було і вітання весні, весняному сонцю. Такі язичницькі вітальні мотиви збереглися у веснянках і дотепер, хоч і не в первозданних варіантах. Весна символізує пробудження природи, всього живого, оновлення життя.
Святкування могли тривати кілька днів, а то й тижнів. Насамперед зустрічали птахів, які повертаються з вирію. Раділи гракам, журавлям, лелекам, диким качкам, а особливо жайворонкам, адже ті, за прадавніми віруваннями, приносять на крилах весну. Для їх «урочистої» зустрічі навіть виходили у поле чи на луг.
Епогеєм святкуваня ставали дні 20-22 березня. І не випадково. Бо це час весняного рівнодення, свято світла. Сонце котиться на літо. День більшає.
Символами Нового року були верба і береза. Вони першими прокидаються весною, брунькують. Деревця прикрашали кольоровими стрічками, навколо них водили хороводи, справляли обрядові дійства.
Щоправда, згодом церква строго забороняла їх. Після прийняття християнства з плином часу Новий рік починали зустрічати вже восени. І аж опісля взимку. Та все ж народні весняні новорічні традиції зберігалися, передавалися від покоління до покоління.
Народні прикмети:
-У ніч на весняне рівнодення яскравий місяць і ясні зорі – на красну весну.
-Птахи масово повертаються з вирію – на теплу весну; летять невеличкими табунцями – до холодної весни.
-Весняна повінь почалася на весняне рівнодення – води не скоро спадуть.
-Повний місяць – буде повінь.
-Розпускається верба і береза – весна вступає у свої права.
