Є в українці звичаї, обряди, традиції, які не пов’язані з конкретними днями, іменами святих, подіями. Вони приурочені порам року, місяцям, птахам (жайворонку, ластівці, лелеці, журавлю...), рослинам...
Наприклад, квітень проходить під «знаком» барвінка. Саме у квітні зацвітає барвінок, а зелений колір свого листя зберігає протягом усього року, навіть узимку під снігом. На місці старих опалих листочків (навіть важко побачити їх пожовтіння) швидко виростають молоді. Так у народній уяві постає образ вічності (довговічності) , самовідродження, самовідновлення.
Барвінок вплітали у шлюбний вінок і коси нареченої, ним прикрашали весільний коровай, великодній кошик і свічку, тим паче, що Великдень ми святкуємо здебільшого у квітні і лише зрідка у травні. У садку, на клумбах господині завжди висаджували цю ніжну рослину. І не тільки для краси, естетичного задоволення, насолоди, а й з лікувальною метою.
Барвінок є символом дитинства, чистоти, непорочності, безгрішності. Тому його висаджували виключно на могилах дітей, померлих нехрещених немовлят.
Діти, як тільки побачили, що зацвів барвінок, вранці, допоки не спала роса, босоніж топтали його, перекочувалися по ньому (робили це злегка), щоб здоровими були, барвінковою росою вмивали очі, щоб ніколи не втратили зору, а дівчатка ще й вмивали волосся росою, аби мали довгі пишні коси.
Старші люди також топтали барвінкову росу, щоб і вони здоровими були, ще довго прожили.
Букетики барвінку діти несли у подарунок мамі...
