(Картинки з життя)
Ця розмова випадково почута в рейсовому автобусі. Сперечалися двоє молодих людей (років по 25-27), як і коли краще садити картоплю, збирати врожай. Стали запевняти один одного, що вони за своє життя вже по тисячу (!) разів садили і копали картоплю. Ледь до лайки не дійшло...
У їхню дискусію втрутився сивочолий дідусь, представився, сказав про свій поважний вік (йому - 84 роки), показав натруджені селянською працею руки:
- Садив і копав я картоплю з десяти років. Намагався це робити нарівні з дорослими, щоб не засміяли, не назвали ледарем. Спочатку допомагав батькам. Потім з дружиною давали собі раду. До праці долучилися діти, згодом онуки. А от тепер у мене вже здали сили, вік не той. Щоправда, трохи допомагаю своїм, особливо правнукам, бо вони, як для мене, то ще малі, дітлахами їх називаю. Та ті радять і потішають: «Дідусю, краще не йдіть на город, відпочиньте, погрійтеся на сонечку. Ми впораємося. Хіба що цікаві історії будете нам розповідати, то тоді ходімо... Так веселіше буде працювати!».
Отож виходить, що Мудрий Дідусь за своє життя садив і копав картоплю разів 70-72. Не більше.
...Так само косимо і збираємо сіно, потім отаву, Так само сіяли і збирали хліб. Тепер навіть важко повірити, що колись це робили без техніки.
Я подумав: у порівнянні з людським віком (нехай Господь дарує людині сто і понад сто років!), не так вже й багато разів (навіть, якщо й допомагаємо іншим, адже сезон є сезон) садимо картоплю, косимо сіно, жнемо хліб, святкуємо Різдво Христове, Великдень, Трійцю... Тисячу разів ніколи не буде. А що ж тоді?.. Пригадав слова старенького священика:
- Якщо молишся, то молися так, наче завтра тебе не стане, наче робиш це востаннє і в молитві сповідаєшся, каєшся перед Господом і просиш прощення; а коли щось будуєш, то будуй так, наче воно має простояти тисячу років!
Коментарі