При вході у двір впоперек доріжки на здоровенних лапах дрімав величезний чорний пес, який час від часу махав головою, відганяючи від себе надокучливу муху. Коли з-за перекошеної хвіртки доносився ледь чутний шурхіт перехожих, розплющував одне око, щоб переконатися, чи ніхто не заходить на подвір’я.
Осіннє сонечко ласкаво примостилося на мокрий ніс пса, а також зігрівало своїми промінчиками чорнобривці та айстри, що хилили голівки вздовж протоптаної до оселі доріжки. Між квітів десь бриніла одинока бджола, шукаючи відгомонілого літа. Земля тішилась останніми погожими днями.
Із глибини подвір’я дивилася на світ похмура, стара, зі скрипучими дверима хата. Вона ще здалека відлякувала людей своєю загадковістю. З її темних сіней разом з цвіллю і сирістю виповзав незримий, із мурашками по шкірі, страх. На вичовганім за десятки років порозі грівся теж чорний, немов вуглина, кіт.
За столом, у невеликій, заставленій усіляким начинням, кімнаті, зіпершись на сухі довжелезні руки сиділа чарівниця. На столі лежала у червоній засмальцьованій палітурці книга замовлянь.
Трохи осторонь коптіла догораюча свічка, біля якої у розгорнутій чорній ряднині лежали різні знахарські статки.
У напівтемряві на стіні цокотів великий, з вагами, годинник. Він, не кваплячись, відраховував кожну хвилину загадково принишклого життя кімнати.
Стара чарівниця поволі повернула голову у бік годинника, стрілки якого добиралися до верхівки.
– Ось-ось буде полудень, – наче комусь нагадала тихими розтягнутими словами. Важко піднялася з пискливого стільця, підійшла до годинника, підняла догори ваги, які забезпечать йому життя ще принаймні на добу. Нап'яла на себе запаску, що лежала на бомбетлі, зі стола взяла великі кравецькі ножиці, які поспішно нагострила до циганської голки і подалася у двір.
На порозі ногою пихнула в бік кота.
– Годі тобі, лінивцю, ледарювати. Миші по тобі пішки ходять!
Кіт невдоволено пронявчав, солодко потягнувся і, задерши вгору хвоста, попрямував за господинею.
Чарівниця підійшла до з усіх сторін обчухраної вишеньки і тремтячими, майже неслухняними руками, відтинала з гілля молоді пагони (у цей час на землю з космосу іде найбільша інформаційна енергія) і клала їх в запаску. Кіт наче брав активну участь у цій процедурі, за кожним зрізаним прутиком нявкав. Його очі виблискували передчуттям якоїсь страшної події.
Феська, так по вуличному звали чарівницю, зрізала дванадцять гілочок, лівою рукою захопила з квітника три жмені землі, при тому на кожну тричі плюнула і вложила до запаски. Далі підійшла до дрімаючого на доріжці пса, присіла біля нього, погладивши чорного проти шерсті, вирвала з його хвоста три шерстини і подалася до хати.
У наповненій сутінками кімнаті стара розклала на столі скинуту з себе запаску, запалила недогарок свічки, витягнула зі скрині до половини заповнений пресмердючою рідиною слоїк і прийнялася закладати в нього усі принесені нею інгредієнти. Останньою поклала кістку, що лежала окремо на столі. Накрила усе книжкою з червоними палітурками, щось при тому прошепотіла, змахуючи руками в різні сторони. Обережно взяла слоїк і поставила його до скрині, щоб опівночі приступити до замовленого їй обряду...
Коментарі