Райдуга в очах, а на обличчі – карнавали фарб. Кров у венах пульсує в такт зі свіжою мелодією барв. Атласна стрічка на зап’ясті, у долоні – тисячі дрібниць, і всі на згадку про щасливі кадри, увіковічені на плівці пам’яті. У кишені пензлі причаїлися, а по колінах в’ються у віночок тендітні ріки акварелі. Яскраві плями перетікають одна в одну, відтворюючи дотики душі на полотні безкрайого неба.
Розсипалися літери сіруватим папером. Історії героїв, що живуть в уяві, так і просяться побачити безмежний світ, розказати кожному про своє існування. «Ні, ми реальні!» І кожна хоче взяти в руки кольорові олівці й провести неповторну лінію, залишивши згадку в паперовому місті про себе. Пихаті, невгамовні, енергійні… А може, скромні, наполегливі й тендітні. Усі неповторні, але, у той же момент, і схожі, бо їх сама Доля наділила можливістю жити.
Пальці танцюють на клавішах буття у вирі казкових нот. Переливається пісня мерехтінням срібних вогників нічного простирадла. Віти-охоронці обіймають кожне серце й не розчавлять, не знищать, не заплямують отрутою тернового болю жодну людину, яка вірить і творить добро. Бавляться сніжно-шоколадні клавіші, сплітаються зі струнами душі у вічній мелодії життя.
Барви щастя загасити не вдасться. Історію не перекреслити. Мелодію серця не зупинити. Ні, це не завершення! Це лише початок!
Коментарі
ТА, кажуть, ЩО "...Ні, це не завершення! Це лише початок!"
ПРОПОНУЮ ДО ЗБІРКИ "КВІТИ ДУШІ" окремим виданням.