Вона вальсувала, впавши сріблом на Місяць, між кришталевих заграв зірок. Примарою являється замріяним людям уві сні сьогодні, а вже завтра здійметься з Сонцем над пробудженим солодкою тишею світом.
Оксамитовими нотами переливається пісня. Про палке щастя, про ванільне добро, про початок нового світлого дня. Дзвенить лагідний голосочок під супровід щебетання пташок. Із піснею рум’яніє стомлена зелень, тендітно махають вітами дерева, вітаючи перші сонячні стрічки, що стеляться шляхами по землі. Акварельні квіти, вкриті вранішньою росою, розплющують оченята й всміхаються солодким хмаркам.
Панночка вплела у волосся карамельні сни, а в долонях бережно охороняє спокій та гармонію. Про неї ніхто до сьогодні не чув, адже помітити її неможливо, дивлячись на бетонні стіни крихкого світу. Примара, легенда, неіснуюча німфа. Вона – лавандова тиша, що ніжно огортає серця кожного.
Коментарі
Пропоную до збірки "КВІТИ ДУШІ"