Солодко мурчить вечірня тиша за вікном. Я пригадую всі щасливі, барвисті, наповнені радістю миті, проведені з тобою. В усьому бачу дотики минулого.
Пам’ятаєш, як ми були в тебе вдома, бо я затрималася, на кілька годин, через травневу зливу? Ми сиділи на кухні, говорили про всілякі дрібниці, бавилися дитячими іграшками...
Ой, а згадай, як ми пішли кататися з гірки на санчатах. Тоді ще сипав снігопад і ми по коліна вгрузли в цукровій ваті. Так, тоді мені було солодко з тобою. Тонули в океанах снігових кочугур та кружляли з хурделицею в полі.
Пригадуєш, як ми прогулювали уроки в кав’ярні за рогом школи? Ти завжди замовляв еклери, бо знав, що замажу у крем носик і ти його облизуватимеш. Лише в тій кав’ярні готують таке смачне капучино, і саме ти повів мене туди вперше.
Щастя… Бувало, усміхався ти й не знав чому. Радість перебігала на мене, і я також була по-справжньому щасливою.
Чому ти мовчиш? Ти мене чуєш? Кава залишилася, а ти… пішов, примарно зник у вечірній пітьмі… Залишив мене одну тонути в спогадах. Кожен вечір, що повільно перетікає в ніч та переплітається в обіймах з ранком, минає за одним сценарієм: розмовляю зі своїм відображенням у вікні й бачу там тебе, наші бездонні очі. Та тепер моє життя перетворилося на чорно-білу стрічку із записом вже давно набридлого фільму.
Завжди люблю…
Твоя Аліса.
P.S. Надіслати цей лист можна лиш у потойбіччя… На жаль…
Коментарі
---------------------------------------------
Це я наче з глечика зі смачним молоком зняв сметанку, яка не йде в порівняння ні з чим.
ТУТ МОВА ПРО ДУХОВНЕ, де ДУШЕЮ ВІДРІЗНЯЄШ ПЕРЛИ ВІД ГАРНОЇ ОПОВІДКИ, ХАЙ СУМНОЇ З ПРОБЛИСКАМИ ЩАСТЯ. ВОНИ У ВАС СЯЮТЬ ніби пропнують ВІЗЬМИ МЕНЕ, Я КРАЩИЙ, КРАЩА, ЯСКРАВІШЕ...
Згідний з думкою, що гарно, емоційно, чуттєво...