Що хова барвисте літо?
Може є у нього горе?
То палає воно квітом,
то гірким коханням хворе…
Мабуть, бу́ла та дівчина,
що його не полюбила,
а тепер вітри і грози
шле за те, що надурила?
Шле громи у бідне серце,
бо не хоче бачить сльози.
Бо душа у неї з перцем,
гляне – наче заморозить.
Ось тому тривожні ночі
не дають їм сни пізнати.
Бо ж украла їх від нього,
щоб самій спокійно спати.
Та і літо вже не хоче
Бачить очі-блискавиці,
Знає добре: його сонце
Вже ніколи не сп'яниться.
Все в блогах
Нерозділене кохання
- Автор: Каріна Товтин
- Перегляди: 403
Коментарі
Пропоную до збірки "КВІТИ ДУШІ"