Все в блогах
Водить коней довкола...
- Автор: Тарас Лехман
- Перегляди: 50
9 травня – свято Перенесення мощей Миколая Чудотворця з Мир Ликейських, де місцю поховання загрожувала руйнація з боку сарацинів, до італійського міста Бар. Подія сталася в ХІ столітті. На місці перепоховання Святого Достойника спорудили величну базиліку.
У народі свято називaають Літнім (Теплим) Миколою. Цього дня господарі вперше за сезон виводили коней на вигін. На луках вони паслися всю ніч, адже вже вдосталь молодої трави. Жартували: «Літній Микола водить коней довкола». Перед тим їх кропили свяченою водою.
Серед маловідомих звичаїв – коням злегка підстригали гриви і кінчики хвостів, щоб вони слухняними були, неполохливими, здоровими і працьовитими, трималися господарів. Підстрижені кінські волосини знахарі використ овували по-своєму. Їх спалювали, а попелом посипали ділянки шкіри, уражені екземою.
У народі кажуть:
-Прийшов Літній Миколай – коней випасай!
-Коні доaбре пасуться – робота спориться.
-До Теплого Миколи не можна купатися у водоймах.
-Літній Микола теплий, а Зимовий завжди холодний.
-Літній Микола зелений, а Зимовий білий.
Перейти за половину
- Автор: Тарас Лехман
- Перегляди: 55
Цьогорічне свято Переполовинення П’ятидесятниці християни відзначають 6 травня. Воно не належить до великих церковних свят, є «рухомим». Завжди припадає на середу, на 25-тий день після Великодня, Воскресіння Христового. Стільки ж часу залишається до величного свята Зіслання Святого Духа.
Для когось Переполовинення – це слушна нагода спробувати осмислити швидкоплинність часу, бо, здавалося б, тільки вчора ми святкували Великдень; хтось дякує Богу за кожний прожитий день, кожну прожиту мить.
Обрядовою стравою на Переполовинення П’ятидесятниці вважалися варені яйця, як нагадування про Великдень.
6 травня також вшановуємо Йову Многостраждального, старозавітнього праведника, сина Авраамового брата Нахоря, який жив в Арабії.
Народні прикмети:
-Якщо на Йови повний місяць – на Трійцю може падати дощ.
-Густий туман і він довго не падає – далі травень буде вологим.
Місцями зустрічей
- Автор: Єлизавета Пукас
- Перегляди: 179
Йду місцями наших зустрічей
І знаєш — не боюся ними йти
Ти був видрукуваний у цих стінах
А зараз — ні
Дахи будинків — сторожі небес
І свідки того як усе скінчилось
Янголи покинули співати мес
Засвідчивши: серденько розбилось
Тепера
Цілую хмари
Біжу днями
Берусь до дії
І живлю надії
бо обіцянка церкві
Не боятись кладовищ
Околицю любові
Очистила від попелищ
Зеленик
- Автор: Тарас Лехман
- Перегляди: 126
-У травні все зеленіє, тому він «зеленик».
-Травень – місяць зелені.
-Не біда, коли у травні похолодання, бо земля збереже вологу для зелені.
-Травень травами буяє і людей звеселяє.
-Весело у травні, коли жито колоситься.
-Лебеді облоаштовують свої гнізда вище рівня ймовірної повені; так само дикі качки.
-Чим вище берегові ластівки вирили свої гнізда-нори на крутих берегах – тим вище буде рівень води.
-У маю, як у раю...
-Після Ірини (5 травня) теплішають днини, але холод про себе ще нагадає.
-У травні дощів не густо – у полі та на городі буде пусто.
-Вранці маленький дощ перетворився на грозу – опади повторяться.
-Сильний вітер розвіє дощові хмари, але тільки тоді, коли дощ ще не накрапав.
-Без підливу і капуста не росте.
-Не вір гречці, коли вона цвіте, а коли вона в коморі.
-Рано зацвів біб – буде тяжко на хліб.
-Дощ весною ростить, а восени гноїть.
-Прийшов май – рано вставай!
-Травень – молодість року.
-Рано жито колоситься – будеш ситий!
-Весна красна квітками, а осінь красна грибами і пирогами.
-Травень веселий несе радість в оселі.
Добрачинські кралі
- Автор: Тарас Лехман
- Перегляди: 66
(Старовинний жіночий одяг мешканок Добрачина. З описів Венедикта Площанського, 1864 рік)
Одяг і строї сіл, розташованих на лівому березі Західного Бугу, в тому числі Добрачина, відрізняються від інших сіл (Сокальського) повіту. Для спорядження одягу використовують сировину власного виробництва. Першоосновою служать коноплі, льон, овечі шкіри та вовна. Шкіри овець завжди виправляють набіло. Сукна бувають білі, чорні та сірі.
Лляні полотна – тонші та грубші. Товсте подвійне ткане полотно називають «кожушок», а тонке – «підкужушок». Сукно, виготовлене з овечої вовни, з домішками прядива, зветься сіряком; полотно грубе, конопляне, з клаків прядива – «портовина». Частини верхнього одягу – кабат, гунька, полотнянка, димка, сердак, сірак. Хустка – це щось особливе. Чорна – на піст, похорон, різнобарвна – на повсякдень, а особливо до свят. Білу носили влітку, насамперед під час жнив.
Сорочки з коноплі, а особливо льону – завжди довгі, нижче колін. Ковнір (комір), як правило, широкий, викладений, зав’язаний гарасівкою. Рукави не зашпильовані. Ковніри, перед і рукави – вишиті. У будень жінки носять мальванки – спідниці з грубого полотна. У свято – з тонкого, долом обшиті голубими тисьмами, вишитими у три ряди. Запаски – яскраві, переважно червоні; у піст – темні. Кабати носять тільки довгі (на відміну від сусідів).
До найдавнішого та найповажнішого одягу належить серменга (серм’яга). З темного сукна – святкова, з білого – щоденна. Неодмінно вишивана. Підпасують її крайкою, також вишиваною.
НАЙПОШИРЕНІШІ ПРІЗВИЩА У ДОБРАЧИНІ
(За звітом Крайової земельно-податкової комісії, 1881 рік)
Дикий, Кузьмак, Філяс, Канцір, Цар, Царик, Блащук, Заремба, Гураль, Зозуля, Пилипчук, Мусій, Приступа, Канюка, Сокіл, Шевчук, Ходиш, Ган, Пискляк, Пелех, Рибак, Дубський, Коляда, Плотичка, Медюк, Кравчук, Сосновський, Полохало, Муж, Прокіп, Смаль...
Доречно сказати, що деякі з тих прізвищ зустрічаються і тепер серед мешканців села.
