Все в блогах
Український Букет Народів
- Автор: Амет Бекіров
- Перегляди: 292
Перший мій пост хочу присвятити унікальному проєкту в якому я брав участь в цьому 2019 році!
Молодіжна організація «СТАН» представила інноваційний проект - «Український Букет Народів».
Ідея назви проекту «Букет Народів» виникла зі слів кримськотатарського громадського діяча Номана Челебіджихана: «Наше завдання - створення такої держави, як Швейцарія. Народи Криму представляють собою прекрасний букет, і для кожного народу необхідні рівні права і умови, бо нам йти пліч-о-пліч».
«Український Букет Народів» - це про розвиток міжкультурного діалогу, підтримку культурного розмаїття та забезпечення дотримання культурних прав громадян та спільнот.
Проект впроваджувався у чотирьох пілотних громадах - Лисичанськ, Дрогобич, Кременчук, Мелітопіль.
Завдяки проекту ми хочемо об’єднати громадян різного соціального та етнічного походження, зруйнувати стереотипи, підтримати та підкреслити культурне розмаїття в регіонах України.
Вишенькою проекту стане, створення інтеркультурних путівників як інноваційного культурного та просвітницького продукту.
Проект реалізовано за підтримки Українського культурного фонду.
Співорганізатори проекту:
- «Молодіжна агенція з адвокації ромської культури «АРКА» (Кременчук),
- Громадської організації «Арекет» (Дрогобич),
- Громадська організація «Культурний ді@лог» (Кременчук),
- БО «Благодійний фонд «MLT Museum PLUS» (Мелітополь),
- Лисичанський міський палац культури (Лисичанськ),
- Кримська проектно-освітня платформа «Q-hub» (Київ).
Різдво - чарівне свято!
- Автор: Маркіян Лехман
- Перегляди: 455
25 грудня християни західного обряду святкують Різдво Христове. Вітаю!
* * *
Різдво для нас - чарівне свято!
Вітання зичимо завзято.
Повсюди коляда лунає,
Дитя-Месію величає.
Різдво - таки зимове свято.
Ой, хочу снігу ще багато...
Хай дзвінко коляда лунає
І нову радість повідає:
«Христос ся Рождає!
Христос ся Рождає!».
Маркіян ЛЕХМАН
cтудент Української академії друкарства
Спасибі, професоре!
- Автор: Маркіян Лехман
- Перегляди: 409
(Картинки з життя)
Більшість вважає менеджмент обманом, а фахівців цієї галузі жорстокими людьми, які користуються довірою інших, маніпулюють ними. Не сперечаюся, є й такі. Але не всі! Залежить від того, які схеми і моделі застосовувати і як застосовувати... Описана нами подія - реальна, імена героїв - вигадані...
Професор психології випадково почув розмову студентів-менеджерів Ларрі і Роббі, у яких завтра прийматиме іспит.
Ларрі не вельми успішно вчився, та й вступив до вишу, аби вступити, не соромитися перед батьками, сусідами, приятелями... Ледь-ледь складав іспити. Задатки до навчання у нього були, однак не вельми старався. Роббі, навпаки, виявився відмінником. Але на останньому курсі навчання в інституті трохи «злякався» своєї майбутньої професії, хоча мав талант до неї.
Одного разу Роббі звернувся до свого однокурсника:
- Ларрі, тобі не здається, що наша професія доволі складна і жорстока?
- Чому ти так вирішив? Як на мене, то вона не потребує чогось особливого, а в майбутньому ще й гроші чималі принесе. Радій життю!
- Так, але вони здобудуться шляхом обману довірливих людей.
- Друже! Це на тебе щось не схоже. Ти ж - відмінник, і з місця проходження практики маєш позитивні відгуки... Чому вирішив враз усе полишити? Завтра, до речі, у нас іспит із психології. Іди краще і підготуйся.
- Ми психологію спеціально вивчаємо, щоб потім застосовувати знання на довірливих людях?..
- Дій, як знаєш!
Загубився пастушок
- Автор: Василь Тарчинець
- Перегляди: 497
Мені було лише шість років. Як і усі рекітські хлопчаки любив взимку кататися на санях, бавитися у сніжки, спостерігати за пташками. Але найбільше хотілося купити глиняного свистка-півника про що не один раз і не два благав матусю. Щоправда, вона уже давно погодилася, навіть казала що відклала на це ганчір’я. Єдине – треба було дочекатися весни, коли приїде у село на возі гончар, привезе на ньому різний крам і омріяні мною свистки-когутики.
Майже щодня я виглядав весну через невелике віконечко нашої крихітної хатинки, але вона не поспішала приходити. Аж тут раптом, із гори Кичери під церкву, побігли невеличкі струмки, появилися острівки на протилежному боці, ласкаво усміхнулося сонечко зігріваючи землю.
Над садом цвірінькотіло птаство, шукаючи собі смачну поживу. Моя невтомна матуся, як завжди навесні, поралася га грядці висівала на розсаду капусту і бур’яки. Аби я часом не наробив якоїсь шкоди мусив знаходитися біля неї.
Та хіба міг я з цим змиритися? Звичайно-ні! Як тільки відвернулася в інший бік матуся, мерщій заскочив у пивницю і захопивши клунок із ганчір’ям щосили біг вузькою стежинкою що петляла понад цвинтарем. Навіть і не помітив як добіг до церкви, а далі через місток – від нього до гончарської підводи рукою подати. Підбігаю. Дарма, що тут жінок і дітей зібралося чимало, гончар-продавець побачивши мене запитав:
