Все в блогах
Палладій морозом пече...
- Автор: Тарас Лехман
- Перегляди: 57
27 листопада – день вшанування Святого Палладія, ченця-пустельника, який вів суворе аскетичне життя неподалік Антіохії (Сирія). За безперервну молитву й піст Бог наділив його даром чудотворення. Помер достойник у V столітті.
Народні прикмети:
-Якщо цей день ясний, тоді буде хороший врожай проса, а якщо похмурий, то на недорід.
-Палладій сонцем світить і морозом припікає (мороз і сонце – день чудесний), але багато снігу лежить – вродить жито.
-Молочний Шлях похмурий – буде тривала негода; Молочний Шлях світлий, багато зірок на небі – до стійкої доброї зимової погоди (з помірними снігами і морозами).
-Скільки зір на небі – стільки кошиків лісових ягід влітку назбираєш.
-Палладій садових дерев морозом «не спалить», не обморозить – сподівайся на добрий врожай плодів.
Інколи на Палладія мороз пече, сонце світить і зі стріх тече. Тоді весною погода буде перемінною. А це визначає термін посіву зерна (весняної сівби). Вранці тепло – ранні посів; тепло в обідню пору – на середній посів; ввечері потепліло – буде пізній посів.
Голодомор як прояв геноциду
- Автор: Тарас Лехман
- Перегляди: 102
Щороку у четверту суботу листопада – День пам`яті жертв Голодоморів.
Голодомор 1932-1933 років – найбільша історична катастрофа України ХХ століття. Її спричинили, насамперед, політичні чинники. І це не було явищем природного чи соціального походження, а наслідки цілеспрямовано застосованого більшовицькою владою терору голодом, геноцидом проти українського народу. Так московити та їхні поплічники хотіли приборкати, а то й знищити волелюбних українців.
Масове фізичне винищення українських хліборобів штучним голодом, коли вилучали не тільки зерно, а й овочі, фрукти, будь-які продукти харчування, стало свідомим терористичним актом тоталітарної системи проти мирних людей, внаслідок чого зник не тільки прошарок заможних і незалежних від деспотичної держави (влади) селян-підприємців, а й цілі покоління землеробського населення, коріння якого ще сягає часів Трипілля. Було підірвано соціальні основи української нації, її багатовікові традиції, духовну культуру та самобутність.
Відомий американський дослідник Голодомору Джеймс Мейс писав: «Примусова колективізація була трагедією для всього радянського селянства, та для українців то була особлива трагедія. Зважаючи на фактичне (фізичне) знищення міських та сільських еліт, вона означала ліквідацію їх як соціального організму й політичного фактору, приречення на становище, яке німці зазвичай називали – первісний народ».
Питома вага українського зерна в загальносоюзному обсязі хлібозаготівель сягала більше третини, а в окремих регіонах перевищувала планові завдання для Північного Кавказу, Центрально-Чорноморської зони, Казахстану та Московської області разом узятих.
Історики й демографи ще й досі сперечаються щодо кількості жертв Голодомору, називаючи різні дані – від 3 до 10 мільйонів. Звучала цифра й 12 мільйонів.
Враховуючи матеріали перепису населення 1937 року, втрати внаслідок повного фізичного виснаження, тифу, шлунково-кишкових отруєнь, канібалізму, репресій, самогубств на грунті розладу психіки та соціального колапсу становили на теренах України близько 7 мільйонів осіб. Проте, на думку деяких авторитетних науковців, ця цифра явно применшена, статистика «підкорегована», оприлюднення реальних даних опинилося під забороною.
Всеосяжність цієї національної катастрофи можна збагнути лише глибиною внутрішнього потрясіння кожного, хто вважає себе цивілізованою людиною.
Голодне лихоліття, яке охопило адміністративні райони з населенням у понад 40 мільйонів осіб і тривало майже два роки, явище не стихійне, а цілком рукотворне. Навіть, якщо би і стався через посуху чи інші погодні умови неврожай (але такого не було!), тоді чому радянська влада категорично відмовлялася від продуктової допомоги, зокрема, зерном, борошном з боку інших держав?.. Та тільки тому, щоб знищити український народ. Свою допомогу з Галичини пропонувала братам-українцям УГКЦ на чолі з митрополитом Андреєм Шептицьким. І знову категорична відмова радянської влади, запевнення, що «у нас все гаразд!..».
Лише створена завдяки зусиллям української діаспори комісія Конгресу США на чолі з Джейсом Мейсом назвала Голодомор 1932-1933 років в Україні геноцидом. (Згодом до такого рішення долучилися інші держави світу). Сама ж комісія спочатку була покликана встановити лише факти (з чим вона блискуче впоралася), а не давати їм правлову оцінку.
З ініціативи Світового когнгресу вільних українців була створена міжнародна комісія з рослідування голоду 1932-1933 років в Україні під керівництвом професора шведського Інституту публічного та міжнародного права Якуба Санберга, яка вже дала правову оцінку цим жахливим подіям.
І тільки 28 листопада 2006 року Верховна Рада України нарешті спромоглася ухвалити Закон «Про Голодомор 1932-1933 років в Україні», який трактує ці події, як геноцид проти українського народу.
...Але ще задовго до прийняття Закону свідомі священики, миряни українських церков відкрито і масово вшановували пам`ять жертв усіх Голодоморів.
Акровірш
- Автор: Оксана Онучак
- Перегляди: 153
АКРОВІРШ
В моєму небі світять твої зорі,
Оспівана, леліяна в піснях,
Ласкава мати, земле неозора,
Який важкий до волі в тебе шлях!
Думки плекають слово "Україна "…
У серці віра, сила - в молитвах.
Шумлять жита під небом ясно-синім,
А срібний місяць осяває шлях!
Моя душа радіє твоїм злетам.
Ридає серце від твоїх знемог.
І в здивуванні завмира планета:
Який безстрашний вічний твій народ!
Співає світ весь голосом Вкраїни!
Його не заглушити вже ніяк!
Любов рясніє гронами калини
нА вишитих на щастя рушниках!
Вертає памʼять до твого порога,
І в серці озивається струна...
Розкішна земле, нездоланна, горда!
Аж дух захоплює! Нескорена!Моя!
Оксана Онучак
03.11.2024
Образ долі і Катерина
- Автор: Тарас Лехман
- Перегляди: 82
24 листопада – день вшанування мучениці Катерини. Цю святу сприймають як покровительку жіночої долі.
Щоб дізнатися про своє майбутнє, дівчата у ніч на Катерини ворожили. Як правило, загадували на свого судженого, скоре весілля та, чи, часом, не помре дівчина раптово.
У народній уяві постаютьдва образи Долі: весела, чепурна, у гарному вбранні; інша – сумна, злиденна, похмура, у латаному одязі. Визначена Доля супроводжує людину від народження до смерті. І тільки Свята Катерина може змінити лиху Долю на кращу. Так, принаймні, вважали жінки і ревно молилися до праведниці.
Народні прикмети:
-На Катерини глибокий сніг і мороз – влітку сорок пудів хліба покладеш на воза.
-На Катерини відлига – на Різдво не чекай сильних морозів.
-Для господаря добре, коли Катерина сидить у санях,а нена возі; коли сніжна дорога, а не місиво.
-На Катерини холодно, але без снігу – буде голодно.
Зимова Пречиста
- Автор: Тарас Лехман
- Перегляди: 88
21 листопада – величне церковне свято Введення до храму Пресвятої Богородиці. У народі його називають Третьою Пречистою, Зимовою Пречистою, «Ворітьми зими». Адже воно ніби відкриває низку важливих зимових свят, серед яких, насамперед, Різдво Христове, яке відзначаємо 25 грудня.
Історія свята Введення така. Тривалий час батьки Марії, якій і судилося стати Богородицею, праведні Іоаким та Анна не мали дітей, тому постійно молилися і просили Господа, аби дарував їм дитину. Господь вислухав їхні молитви за обіцянку, що ті віддадуть майбутню первестку на служіння до Єрусалимського храму.
Згодом у подружжя народилася доька Марія. Коли дівчинці виповнилося три роки, батьки, дотримуючись своєї обітниці, відвели її до Єрусалимського храму. Там вона навчалася і жила аж до заручин з майбутнім чоловіком Йосипом, який став її Обручником. Саме день, коли батьки відвели Марію до храму, Церква назвала Введенням.
У народному календарі українців Третя Пречиста вважалася одним зі свят, які символізували прихід фенологічної зими, або її «утвердження». Прикмета говорить: «Якщо на Третю Пречисту встановилася холодна зима, то вона і далі буде холодною, а ще – тривалою».
Вранці на свято віряни обов`язково відвідують церкву. Існувало повір`я: хто першим на Введення повернеться вранці додому, той і визначить долю, яка пануватиме в ньому. Звісно, завжди хотілося тепла, затишку, злагоди, здоров`я.
На Третю Пречисту намагалися нічого не позичати для себе і не давати комусь у борг. Чомусь були певні, що добра з цього не буде. Але щиро і щедро допомагали хворим та бідним.
