Все в блогах
Золотом сяє і сріблом сипле
- Автор: Тарас Лехман
- Перегляди: 76
-У січні сонце золотом сяє, а місяць сріблом сипле, але від цього мороз прибуває.
-Під час морозу з дерев падають сніжинки – до посилення вітру.
-Якщо взимку сильні вітри, а мало снігу – не сподівайся на добрий врожай хліба.
-Взимку вітер сніг з полів розмітає – влітку хліба не прибуває.
-Небо вкрите багряними зорями – на мороз.
-Падає сніг лапатий – берись до лопати! (Стежки прокладати).
-Ліс шумить – до буревію, посилення вітру, завірюхи.
-Тривала січнева стужа – весна буде недужа.
-Хай січе, хай пече, тільки снігу було б вдосталь.
-У січні грім і град – не чекай плодів від садових дерев.
-Січень – сіромаха, мокрий і похмурий, тоді і весна буде мокрою.
-За сонячної погоди сніг іскриться – на мороз.
-Зима не спить і е дрімає, снігом і морозом заправляє...
-Зима не квапить весну, бо сама хоче господарювати.
-Не кланяйся зимі в ноги, бо все одно не помилує.
-Січень тоді дошкульний, коли міцні морози, а снігу нема. (Лихо для озимини, лихо для пташок і звірят, які ховаються у глибокому снігу, аби зігрітися).
-У січні руки мерзнуть, ноги мерзнуть, а душа радіє, коли снігу багато.
Загубилось каченя
- Автор: Василь Тарчинець
- Перегляди: 622
Оповідання
Вранці у неділю восьмирічний Мартін вирішив прогулятися понад Занкінгберським озером. Його улюбленим місцем був невеликий місток над потічком, який впадав у озеро.
Хлопець зупинився і, схилившись над перилами, розглядав у чистій, прозорій воді кожен камінець, намагався вхопити звуки і розгадати, про що так лагідно і довірливо розповідає струмок.
Зверху будо добре видно і водну гладь всього озерця, посередині якого добрі господарі облаштували фонтан. І хоч був він не дуже великим, проте гармонійно вписувався у місцевий ландшафт.
Недалеко від містка знаходився дитячий майданчик із розмаїттям атракціонів і забав. Серед усіх Мартін найбільше полюбляв міні-батут, під яким обслуга зажди підливала воду у гумову посудину. Стрибки на ньому – одне блаженство. І чим вище стрибав, тим більше під ногами у різні боки розліталися бризки води. І не біда, що штани і сорочка Мартіна були мокрими, проте емоцій і драйву – на всі сто!
Але скоро такі забави набридли і він, зістрибнувши з міні-батуту, взув черевики і знайомою стежиною прямував над озером, на березі якого завше вигрівалися цілими сімействами дикі качки, гуси, індики і навіть гордовита й недоступна одинока чапля. Проте, як на диво, сьогодні тут нікого не було. Травичка на березі виросла невелика і на полянках, разом із дрібненькими камінчиками, можна було побачити майже кожну пелюстку ромашок.
Мартін не встиг намилуватися вранішньою красою, бо тут раптом під невеликим кущиком побачив каченя, яке тремтіло від переляку чи то від холоду, і жалібно квиліло, благаючи про допомогу.
Хлопчик обережно взяв у руки пташечку, розправив долоні, аби їй було зручно стояти. Він чув навіть, як калатається серденько. Але згодом пташка трошки заспокоїлася і на душі Мартіна полегшало.
–Не хвилюйся, знайду я твою маму, – лагідно промовив хлопчик і, підійшовши ближче до берега, показував каченя батькам із дітками, які плавали. На превеликий жаль, ніхто з них не реагував.
Розгублений і безпорадний хлопчик кілька разів обійшов озеро, але все виявилося безрезультатним. Мартін вирішив повертатися із знайдою додому, аби порадитись з батьками, що далі робити…
Коли мама побачила у Мартіна в руках пернату крихітку – здивовано спитала:
-Що ти наробив? Навіщо забрав беззахисну пташку?
–Мамо, я її не забрав, а підібрав на березі у густій траві, врятував від частого у наших краях дощу і голоду. Хлопчик не виправдовувався, а переконливо говорив далі: – Давай краще її нагодуємо і залишимо в себе на якийсь час, поки оговтається. Я нічого поганого їй не зроблю…
Почувши слова запевнення, мама, звісно, погодилася. Знайшла у домашній аптечці піпетку, набрала у неї води і, відкривши дзьобик, витиснула кілька крапельок води.
Пташеня жадібно проковтнуло воду. Певно, кілька днів не їло. Але що то за їжа – вода.
Ненька швидко в інтернеті знайшла, чим можна годувати маленьких каченят. Розбила куряче яйце, видалила з нього білок, а жовток виклала у невелику фарфорову мисочку.
Каченя жадібно ковтало жовток, але наїстися досхочу дбайлива німецька господиня не дала: відклала убік мисочку, а замість неї у невелике іграшкове дитяче коритце знову налила води.
Мартін, уважно спостерігаючи за цим дійством, благав матусю залишити пташеня хоча б на кілька днів удома. Але його ненька і слухати про таке не хотіла – наполягала разом із нею піти на озеро і пошукати заблукалому каченяті його батьків.
Винахідлива жінка майнула до магазину дитячих іграшок і купила свисток із голосом каченяти.
Вранці, як тільки на горизонті виглянуло сонечко, Мартін з мамою пішли до Занктінгберського озера. Стояли на березі і хлопчик щосили свистів качачим голосом, а мама тримала в руках пташку.
Качки та їх дітки від такого свисту перелякалися і поховалися. Цього тільки й чекав Мартін.
–Бачиш, мамо, вони нічого не тямлять і не хочуть забирати свого малюка. Може за неслухняність батьки відмовились від нього й прогнали від себе…
–Що ти таке кажеш? – запитала мама і продовжила: – У пташок і тварин такого не буває.
Але про себе подумала, що нерідко трапляється таке у людей. Одначе говорити про це сину не хотіла …
Після кількох невдалих спроб знайти батьків нещасного каченяти мама з Мартіном повернулися додому.
Хлопчик був на сьомому небі від щастя, що відтепер маленький пернатий друг буде жити з ним разом. Мама від того також була рада, бо Мартін уже не грався у своєму смартфоні, а лише опікувався своїм новим і найдорожчим другом.
Цією чудовою новиною він навіть поділився з сусідськими хлопцями, але мама заборонила їм приходити додому, бо ж пташка уже призвичаїлася до своїх опікунів і зовсім не відомо, як би відреагувала на чужинців.
Було десь опівночі, коли раптом перед брамою входу до будинку здійнявся такий галас качок, що мертвий міг прокинутися.
Вдягнувшись господарі швидко вийшли надвір і побачили качачу сімейну пару, яка відчайдушно кричала.
–Ти знаєш, Інго? – ласкаво промовив до своєї дружини її чоловік Герхард. – Це вони, певно, за своїм дитям прийшли. Мерщій неси його сюди. Але близько не підходимо, бо можуть навіть покусати, або, чого доброго, і очі виколоти. Хіба вони розуміють, що нічого лихого їм не зробили, врятувавши їхнє дитинча.
Від того шуму прокинувся і Мартін. Коли побачив у руках мами каченя, розплакався і почав благати не віддавати пташку.
Але мама навіть чути про таке не хотіла і винесла жовтодзьобика, поклала на східці й зачинила за собою двері, потім ввімкнула світло на подвір’ї і стала спостерігати. І диво сталося. Батьки підійшли до заблукалої донечки, мама взяла її під крило, зігріла своє рідненьке дитятко. Буквально за якусь хвильку усі троє попрямували до Занкінгберського озера.
Мартін від усього цього почав плакати. Він гірко промовляв крізь сльози:
–Мамо, я ж просив тебе, так просив – залишити у нас каченя, а ти?..
Мама підійшла до свого синочка, поклала йому руку на плече й тихо і лагідно сказала:
–Знаєш, Мартіне, у кожної дитини є батько й мати, у звірят і пташок – також. Я дуже рада, що батьки знайшли своє дитя. Хіба ти не так думаєш, Мартіне?
Якусь мить подумавши, у відповідь хлопчик лише згідливо кивнув головою
Після цієї розлуки довго не міг заснути. А вранці підійшов до своєї матусі, обійняв її і тихо мовив:
–Добре ми все зробили. Тепер я приходитиму до озера, виглядатиму і обов’язково впізнаю свого маленького друга.
Мама поцілувала в щічку Мартіна і ствердно відповіла:
–Так, ти обов’язково його побачиш і впізнаєш щасливчика зі своїми рідними.
У той же час Інга подумала, що добрим і співчутливим до чужого болю є її Мартін А це – велике щастя для кожної матері й батька. Адже недарма в народі кажуть: «Будь добрий, то й тобі буде добре»…
ЧАРЛІ
- Автор: Василь Тарчинець
- Перегляди: 716
Оповідання
Весною породиста собака Тама привела на світ шестеро цуценят, і всі такі гарні, що не відвести від них очей: у білих, немов сніг, шубках, з великими чорними оченятами. Мама-Тама пильнувала за своїми дітками, любувалася їх забавами і не залишала без нагляду жодної хвилини.
У просторій і затишній оселі швидко підросли цуценята і вже не ласували материнським молоком, а їли справжню собачу їжу, відгукалися господарям на свої імена.
Окови
- Автор: Тарас Лехман
- Перегляди: 98
15 січня вшановуємо преподобних Павла Тебського й Івана Кущника.
Очевидно, з огляду на те, що вже минула перша половина календарної зими, люди періодично (доки крига не скресне) заміряли товщину льоду на водоймах, аби завчасно передбачити прихід весни, знати якою вона буде. Ця справа мала й інше прагматичне значення: завдяки прорубаним ополонкам риба у водоймах не задихалася, не гинула.
Спостерігали:
-Якщо річки та озера «заковані» у міцні крижані окови, лід товстий і не тане – зима ще довго протримається.
-Тонкий і крихкий лід – на ранню весну.
-Товстий лід і багато снігу – очікуй весняної повені. Також очікуй повені, якщо крига швидко скресне, а сніг раптово розтане.
Поділила зиму навпіл
- Автор: Тарас Лехман
- Перегляди: 81
12 січня – свято мучениці Тетяни, яка є прикладом християнської стійкості, непохитності, мужності. Вона також є втіленням дівочої краси.
За фенологічним календарем, Тетяна поділить зиму навпіл. Половина білої пори року вже минула, а попереду ще половина. Адже зима не завжди приходить і відступає згідно традиційного календаря, яким користуємося повсякденно.
Народні прикмети:
-Скільки разів у цей день змінюється погода – настільки мінливою буде весна.
-Якщо на Тетяни багато снігу лягло, тим паче, що він продовжує падати – літо буде дощове.
-Сонячний день з легким морозом – на ранню весну; рано прилетять птахи.
-Туман на Тетяни – вродять ранні гриби.
-Чиста зоряна ніч, без опадів – на добротні жнива.
-Місяць уповні, але тьмяний – можливі снігопади; човником пливе і яскрить – у найближчі дні опадів не буде.
Колись на Тетяни українські дівчата спозаранку набирали у глиняні полумиски снігу, ставили на піч, щоб розтанув, а водою-сніговицею вмивали обличчя.Це для того, аби гарними були.
