Все в блогах

Автор: Маркіян Лехман

23 квітня 2020

Перегляди: 295

(З фенологічного щоденника)

Весною першими у садах зацвіли абрикоси, коли інші плодові дерева ще навіть не розпускалися. Вночі міг припекти морозець, але, виявляється, цьому тендітному цвіту байдуже до нього.

Слідом за абрикосами враз спалахнули біло-рожевими бутонами яблуні і груші, потім сливи. Зацвів і глід, який у нашому міському дворі між багатоповерховими будинками посадив сусід - дядько Левко. Він нагадує мені отого дядька Левка з «Лісової пісні» Лесі Українки, який знається на всьому живому.

Вишні трішечки припізнилися. Тепер намагаються надолужити своє. Недарма кажуть: «Квітень буяє цвітом». Тим він дарує радість, тепло, добрий настрій.

А яке диво побачити серед цвіту смугастого джмеля, невтомну бджілку. Стараються і для себе, і для нас, запилюють цвіт, щоб сад плодоносив, хоча самі цього не усвідомлюють. Спасибі їм, одвічним помічникам людини!

З кожним днем дерева цвітуть пишніше й пишніше. Ось-ось причепуриться калина, яка росте у бабусиному саду в селі. Одягнеться, мов наречена. Її мій тато посадив, коли ще парубком був.

Автор: Ігор Дах

20 квітня 2020

Перегляди: 343

Одізвіться, гей, трембіти!
У Міжгір'я їдуть діти.
З Маліжанської родини
На поезії фестини.
Ось і ватра вже палає,
Усмішка серця єднає.
Лине пісня від багаття
На весь світ про Закарпаття.
Про єдиную родину,
Милу, рідну Україну.
Де обнялись гори й доли
Від Карпат по Чорне море.
Наряджайтеся, Карпати,
Діти вийшли трембітати.
На Коваликовім полі
Знов засвічуються зорі.

Автор: Ігор Дах

20 квітня 2020

Перегляди: 312

Людмила вперше за свої студентські роки згодилася погуляти на вечірці у подружки і не поїхала до Одеси. Хоч і до міста всього якихось два десятки кілометрів, те з транспортом у ранковий час сутужно.

Вона рідко приїжджала у село до бабусі Насті, хоч і любила її ще з дитинства. Бувало, за літо так звикне до сільської просторої хати, до місцевих одноліток, до різнобарв'я лугів, що довго по приїзду у затишну міську квартиру приживалася до її замкнутого простору. П'ятий курс медичного інституту, за мірками сільських подруг, — це вже без п'яти хвилин лікар. Людмила на відмінно складала усі сесії. Бабуся Настя благала внучку проситися на роботу у сільську лікарню — з медперсоналом в якій завжди була складна ситуація: “Будеш і мені в поміч, і з житлом проблем не стане", — казала вона. Дівчина, на догоду старенькій, погоджувалася кивком голови і дзвінким переливам довірливого сміху.

... Цього ранку внучка схопилась ще до сходу сонця. На столі уже парувала яєчня і горнятко запашної кави із домашнім молочком.

— Бабуню, а ти проведеш мене через соняхи? — несміло запитала онука,— а то щось лячно...

Стежина ховалася у молоденьких соняшниках, які тільки-но почали зацвітати. На широких листках сріблилася прохолодна роса. Шериіаве листя, торкаючись легенького плаття, немов притримувало дівчину. З горизонту замріяно сходило сонце. Перші промінчики легенько цілували соняшникові голівки. У повітрі терпко пахло чи то воском, чи то цвітом. Над розквітлими соняхами кружляли заспані ранкові бджілки, які, мабуть, заночували тут, щоб першими назбирати солодкого нектару.

20 квітня 2020

Перегляди: 224

Великодні вітання

Сплету руками ніжну ласку
Тобі примхливо посміхнуя
Візьму я писанки на Паску
І низько, низько поклонюся

– Христос Воскрес! – я привітаюсь,
Обличчя тричі поцілую
Твоїм запрошенням втішаюсь
І почуття свої втамую.

В очах я зустріч заховаю,
Роки відкину без вагання
Бо щиро так тебе кохаю –
В душі жевріють сподівання.

Я дзвони в келих великодні
З вином і Паскою змішаю
І привітаю всіх сьогодні,
Кого шаную й поважаю.

Струни моєї душі

Квітневим медом дихають сади.
Вже ранок вмитий сяйвом весняним,
А біля церкви святять Паску в три ряди
Й сріблястий в'ється над свічками дим.

Торкаю серцем писанки чудові
А дзвони линуть до самих небес
І з ними разом всі пісні святкові
«Христос Воскрес! Воістину Воскрес!»

Навколо церкви в сяйві променистім
Весна і свято, радість до небес.
І забриніли струни в серці чистім:
«Христос Воскрес! Христос Воскрес!
Христос Воскрес!»

20 квітня 2020

Перегляди: 226

Мої маленькі лелеки

Я дивлюсь здалека,
Де сидять лелеки.
Гніздечко високо –
Ледь досягне око.

Лелека злітає,
Лелечка сідає.
Тож мусять сидіти –
Скоро будуть діти.

Потім біля хат
Діток вчать літати.
Наберуться сили
І зміцніють крила.

Та мені їх шкода,
Коли непогода:
Діток закривають
Самі замерзають

Як осінь настане,
Гніздо пустим стане
В теплий край далеко
Відлетять лелеки.

Я б могла до хати
На зиму забрати,
Та пташина доля –
Це небо і воля.

Ліза йде до школи

с. Немирівка

Бабця Віра нині Лізу
В школу проводжає
А Даринка тягне ручки
Теж іти бажає.

Дві сестрички ціле літо
Грались біля хати.
Тепер Ліза в перший клас
Мусить поспішати.

В наплечничок книжки поклала
Олівці і ручку
Дідусь з бабцьою вітають
Лізоньку-онучку.