Все в блогах
Діалог з кульбабкою:))
- Автор: Зоряна Подобінська
- Перегляди: 308
- Ей, жовтенька, ти чого тут?
Ще весни пора не та...
- Не відаю, яка пора.
Все дуже вчасно, коли я жива!
- Може й морозу не боїшся, що уночі по всьому б'є?
З ним час тобі недовговічний. Що варта те життя твоє?
- Хай ненадовго! Хоч на день!
Маленьким сонцем на землі для когось буду!..
- Тебе не стане. І я, чесно, тебе забуду.
Каміння лишиться, земля... Де буде тво́є «Я»?
- У миті посмішки! У диві, що в очах!
В тих, що весною дихають серцях!!!!!
Зоряна Подобінська:))
Нові світи
- Автор: Антон Метай
- Перегляди: 388
Де сходить полум’яне сонце
і в річці звабно мерехтить.
Там ти – незвідане віконце,
в яке душа моя летить.
Палку любов ховає обрій,
в повітрі – пахощі надій.
І там душі чиїйсь бездомній
потрібен прихисток із мрій.
Десь там, сховалися у серці
й заперлися на сто ключів,
прозорі совісті озерця,
в них тисячі нових світів.
Бо тут їм місця вже немає,
хіба що в страдницькій душі,
яка так щастя й не пізнає,
поки живе лиш у вірші.
Ода Жінці
- Автор: Антон Метай
- Перегляди: 334
Жіноча рука вплекала цей світ,
її тепла ласка запалює зорі.
І це Божий дар – краси її цвіт,
і очі, що світяться навіть у горі.
Краще немає від неї прикраси,
ні в чистому небі, ні в Чорному морі.
Та, чиї очі, як небо, прозорі
завжди важлива для кожного з нас.
У ній – і натхнення, і радість, і сум,
бо жінка – вінок з найпрекрасніших квітів.
Її голова часто сповнена дум,
про те, аби були в добрі її діти.
Вони ж – її радість, найбільша утіха,
за них її серце болить і радіє,
і молиться, щоб оминуло їх лихо:
щаслива їх доля – її вічна мрія.
Бережімо себе!
- Автор: Маркіян Лехман
- Перегляди: 287
Світ охопив страх перед коронавірусом. Так, це захворювання справді небезпечне!..
...Від будь-яких недуг найперше допомагає молитва, глибока віра у Бога (попри віросповідання, конфесію). Однак ніколи не цураймося інших доступних рятівних засобів. На цьому наголошують і духовні отці.
Бранці Слова (В.Ф. Тарчинцю на 70-ліття присвячується)
- Автор: Маріанна Пак
- Перегляди: 371
Ми - бранці Слова, ми - фанати рими,
метафор в'язні, воїни пера.
Нечутне чуєм, бачимо незриме:
від Бога ж Слово - істина стара.
Борці за правду, вічні донкіхоти,
ми - лицарі печальних образів.
Рядочки слів - то наші збройні роти,
у них - любов і праведний наш гнів.
Ми теж слова, але не однозначні,
багатозначність наша аж болить.
Картина ми, картина, а не начерк,
бо іскра божа у серцях зорить.
Ми - не прибульці, але й не земляни
Між небом і землею, на хресті,
ми словом розіп'яті. Й наші рани,
як біль, солодкі й правдою густі.
