Все в блогах
Горнятко води
- Автор: Маркіян Лехман
- Перегляди: 423
(Картинки з життя)
В аптеці бабуся придбала таблетки від головного болю (чи то цитрамон, чи то анальгін) і попросила провізора подати їй горнятко води, звичайнісінької, з крана, щоб запити таблетку, втамувати біль.
Провізор спалахнула:
- У нас стоїть лічильник на воду! Шеф сварить, що роздаємо будь-якому наліво-направо. Хочете, то купуйте пляшку мінеральної води і пийте скільки заманеться!..
А нещодавно в цій аптеці ще стояв на столику скляний посуд з водою, разові стакани. Будь-хто міг скористатися.
Поведінка аптекаря неабияк обурила покупців. Дехто покинув чергу, подався до іншої аптеки. Злістю сповнився (вважайте - вивергнув вулканом, бо ж як так можна розмовляти зі старшими людьми!) працівник «грузинської кухні» - закладу громадського харчування, що поряд з аптекою. (До речі, тут дуже смачно готують!). Він дотиком своєї руки до плеча бабусі заспокоїв стареньку і промовив «українсько-російським суржиком» з яскраво вираженим кавказьким акцентом:
- Ходіть зі мною, дорогенька, я дам вам води.
Радості і натхнення!
- Автор: Маркіян Лехман
- Перегляди: 461
Вітаю з Днем народження свого вчителя, наставника, керівника Червоноградського відділення Міжнародної Академії Літератури і Журналістики Наталію Василівну Кічун-Лемех, яка для мене не тільки вчитель, а й друг і найперший порадник!
Бажаю Вам щастя, міцного здоров'я, творчої наснаги, здійснення мрій та багато відповідальних людей у нашому спільному творчому колективі МАЛіЖу.
Дякую, Наталіє Василівно, за чудові заняття-тренінги з літератури і журналістики, за поради та коментарі щодо текстів. Адже Ви - одна з тих, хто надихнув мене (вважайте - Благословили, наче ненька) до вступу на журналістську спеціальність в Українську академію друкарства. Завжди згадую наші заняття, виступи перед аудиторією, зустрічі, які допомагали і допомагають мені тепер у навчанні.
Спасибі, Наталіє Василівно, за поради. Вони назавжди збережуться у моїй пам'яті.
Хай кожен день буде для Вас чарівним і неповторним, а Ви - як юна Весна!
Щиро Ваш - Маркіян Лехман
Вірш «ЄВА»
- Автор: Наталія Лемех-Кічун
- Перегляди: 1074
ЯКБИ...
Якби Єва була не Єва,
А припустим Ірина чи Ксеня,
Але знаєте - це несуттєво,
Яке мала б вона імення.
І Адам якби був Андрієм,
Чи Марком, Матвієм чи Стасом,
Не вчинили б гріха у діях
І жили б у Едемі разом.
І народжувались б у них діти,
А чи може, бо, ангелята,
І не знали б вони цього світу,
Горя, смути, бруду багато.
В веремії стихійного щастя,
В безтурботності ідеалу,
Не могла би людина впасти
І отримати будь-яку рану.
І не знала б вартість дорозі,
Що зоветься життєвим шляхом.
Як рятує Господь в знемозі,
Перед кожним випнутим цвяхом.
Якби Єва була не Єва
І Адама вона б не знала,
Все довкола було б несуттєвим.
Ціну щастю людина б не склала.
Кав'ярня
- Автор: Маркіян Лехман
- Перегляди: 331
Де каву смакували ми з тобою,
Маестро награвав нам джаз легкий.
Твій погляд став наповнений любов'ю,
А з філіжанок кави - смак п'янкий.
В цей день усі здійсняться наші мрії,
У тихім місці, де ми тільки вдвох,
Нехай не кануть в Лету всі надії...
Ця музика луна для нас обох.
Останній спалах
- Автор: Маркіян Лехман
- Перегляди: 304
(Етюд)
На лузі, край потічка, стояла стара засохла верба. Місцями вже обсипалася кора. Безлисте, голе дерево нікого не приваблювало, не манило. Навіть птахи оминали: не співав на вербі соловейко, не кувала зозуля, не сідали всюдисущі горобчики, оминали й дятли, бо тут нічим поживитися. Прикрі короїди.., і ті покинули вербу. Інколи вона нагадувала мені образ старої, всіма забутої людини, нікому не потрібної... Тільки старожили пам'ятають її молодою, зеленою. Призначали колись тут побачення...
Ранньої весни, коли дерева ще не розпускалися, сильний вітер «відколов» частину порохнявого стовбура і кинув у потічок. Життєдайна вода безперестанку напувала цю частинку засохлого дерева, омивала рани. І таки сталося диво!
З настанням літа, коли інші верби, вже давно-давно розпустилися, покрилися листям, із мертвого стовбура проросло кілька молодих зелених гілочок, вкритих тендітними салатовими листочками. Значить, у мертвому стовбурі ще жевріла крихітка життя, зберігалася якась життєдайна сила, невидима людському оку, а цілюща вода допомогла їй пробитися на Світ Божий у вигляді гілочок і листочків.
Восени ця краса завмерла. Потічок поніс ген-ген опале листя. Наступного літа диво не повторилося. Отож, це був останній спалах життя верби.
