Все в блогах
Зустрілись...
- Автор: Маркіян Лехман
- Перегляди: 305
(З фенологічного щоденника)
Таке диво, коли зустрічаються зима і весна, найкраще спостерігати у лісі. На пагорбках під деревами і кущами сніг ще лежить, щоправда його небагато. Весна наступає! Трапляється, що залишки снігу навіть покриті зверху крижаною плівкою, яка виблискує веселковими барвами, наче хтось порозсипав дрібні різнокольорові скельця. Цю красу побачиш тільки вдень, і то при яскравому сонячному промінні. Трішечки нижче, у долинці, снігу більше, та він перетворився на сіре місиво, по ньому біжать веселі струмки весняної води. Ця вода збирається у струмки непомітно, маленькими цівками. Тече з кожного пагорбка, хоч де трохи вкритого снігом. Тут і лід (вважайте, «захисна плівка від сонячного проміння») не допоможе снігу залишитися снігом, таки стане він водою-сніговицею, задзюркоче струмком. Та й сама «плівка» розтане.
Зацвіли перші тендітні підсніжники. Добра прикмета, бо різких і тривалих похолодань уже не буде! Дивуєшся: і звідки вони знають про такі примхи погоди?.. Цвітуть тільки тоді, коли впевнені, що морозець не завдасть їм шкоди.
Співу птахів ще не чути. Не прилетіли з вирію. Не пора. Синиці, повзики, горобці поки що залишаються біля людських помешкань. Тут є чим поживитися. Хіба що зрідка подасть голос ворона, заскрегоче сорока, забарабанить дятел.
На відкритих галявинах, відносно широких лісових дорогах сонце начебто гріє, принаймні яскраво світить, але й вітер холодний повіває (це зима нагадує про себе). У гущавинах лісу сонячного тепла цієї пори не відчуєш. Насамперед ним насолоджуються високі сосни з розлогими пишними кронами, які створюють шатро над лісом. Але й холодних подихів вітру не відчуваєш. Затишно і радісно на душі...
Записник
- Автор: Маркіян Лехман
- Перегляди: 354
(Картинки з життя)
Я довго обмірковував: що подарувати татові на день народження? Перебирав різні варіанти. Нарешті пригадав, як тато обмовився:
- Варто мені придбати новий записник. А то як тільки маю нагально знайти потрібний телефонний номер, копирсаюся-копирсаюся у своїх старих десятках записників і, буває, що не знаходжу... Хоча добре пам'ятаю, що десь колись я таки занотовував...
Отож подарував йому новий записник - об'ємний, ошатний, тут і сторінки позначені алфавітом для прізвищ, імен та ще й розграфлені для зручного запису номерів телефонів, електронних і поштових адрес, додаткової інформації. Тато неабияк зрадів подарункові. Міцно мене обняв, подякував.
Та одного ранку він сидів над записником надзвичайно засмучений, щось занотовував у ньому, водночас гортав сторінки старих записників.
- Тату, чому ти такий засмучений? Можливо, тобі вже не сподобався подарунок? - запитав у нього.
- Ні, навпаки, дуже сподобався! - ще раз запевнив тато і заспокоїв мене. - Ото визбирую інформацію, систематизую її, заново записую прізвища, імена, телефони... і раптом мене охопив жах: до багатьох-багатьох з цих людей я вже ніколи не заталефоную. Вони у Вічності. Нема серед живих багатьох наших родичів, свояків, моїх друзів, приятелів, знайомих, колег по журналістській роботі, однокласників... Тому не викину і старі записники, хай вони залишаються у моєму архіві, як пам'ять про рідних і близьких людей.
Я щиро поспівчував татові, а той мене напоумив:
- Сину, бережи, цінуй дружбу! Дякуй Господу за кожний прожитий день (вдалим він видався для тебе, чи ні - то однаково), дякуй Всевишньому за кожну прожиту мить. Молися за тих, хто відійшов у Вічність!
Усупереч Аристотелю
- Автор: Маркіян Лехман
- Перегляди: 246
Палкий сенсуалізм зітхання
І пристрасті, і спонукання
Це - філософія життя
Надії, зваби і кохання
Лиш душу та від тіла відлучити
Її до мрії долучити
Почути в серці звук ліричний
Забути досвід емпіричний
Для Аристотеля: Ох, дивний я
Це ж не вчення, це - почуття
Добра душа
- Автор: Маркіян Лехман
- Перегляди: 274
(Картинки з життя)
Петрик повертався зі школи додому у піднесеному настрої. Навіть міцний мороз йому не дошкуляв. Ще б пак!
- Ура! Попереду зимові канікули з новорічно-різдвяними святами. У шкільному табелі успішності лише відмінні оцінки. Буде чим потішити батьків! - радів хлопчина.
Як тільки зайшов у під'їзд своєї багатоповерхівки, побачив на підлозі біля батареї опалення... синичку. Пташка зіщулилась і завмерла, боячись, що Петрик скривдить її. (Ні, він не такий!). Але чомусь не втікала.
- І як ти потрапила сюди? - не міг второпати школяр. - Мабуть, хтось заходив у під'їзд, а ти непомітно пролетіла повз нього у тепле місце.
Попри те, взяв синичку у долоні, посміхнувся, бо пригадав приказку: «Краще синиця у руках, ніж журавель у небі». Та не пручалася, не мала сил, тільки серденько тріпотіло. Петрик здогадувався, що вона замерзла. Приніс додому і, не роздягаючись, посадив у клітку. Колись у ній жив папуга, але не стало його через старість.
Синичка забилася у кутик на долівці клітки. Втриматися на жердинці (імпровізованій гілці) не могла, як тільки не старався Петрик.
- Хай буде по-твоєму! - вирішив хлопчина і облаштував синичці тепле гніздечко-кубельце з вати у тому кутику на дні клітки, що облюбувала синичка.
Навернення
- Автор: Маркіян Лехман
- Перегляди: 265
(Картинки з життя)
Нашого героя звали Денис. Він уже навчався у старших класах, відвідував студію шкільного драмтеатру. Ще у дитинстві полюбив колядку «Народився Бог на сіні». Ходив з нею колядувати до сусідів, хресних батьків, щоб сповістити радість про народження Дитятка Божого. Завжди очікував різдвяного дива. Адже Святий Миколай, Дитятко-Ісусик приносили йому подарунки, клали під подушку, під ялинку. Навіть, коли дізнався, що це роблять батьки, то не зовсім розчарувався. Не мав сумнівів: цю добру традицію започаткував саме Святий Миколай. На це й свято, щоб дарувати один одному радість. У церкві ревно молився за здоров'я батьків, удома дякував їм за турботу і ласку.
...Сталося, що Денис потрапив під вплив «сумнівної» компанії. Занедбав навчання, перестав займатися у шкільному драмтеатрі, забув дорогу до храму. Як тільки не вмовляли батьки - все марно. Отож, як наслідок, перестав очікувати різдвяного дива, не було батьківських подарунків.
Випадково (а, може, й не випадково, бо на все Воля Божа!) на вулиці біля церкви Дениса зустрів священик. Він хрестив його немовлятком, завжди був радий бачити дитину під час Богослужіння, покладав на нього великі надії-сподівання.
Тим часом у храмі відбувалася репетиція дитячого хору.
