Все в блогах
Нерозділене кохання
- Автор: Каріна Товтин
- Перегляди: 402
Що хова барвисте літо?
Може є у нього горе?
То палає воно квітом,
то гірким коханням хворе…
Мабуть, бу́ла та дівчина,
що його не полюбила,
а тепер вітри і грози
шле за те, що надурила?
Шле громи у бідне серце,
бо не хоче бачить сльози.
Бо душа у неї з перцем,
гляне – наче заморозить.
Ось тому тривожні ночі
не дають їм сни пізнати.
Бо ж украла їх від нього,
щоб самій спокійно спати.
Та і літо вже не хоче
Бачить очі-блискавиці,
Знає добре: його сонце
Вже ніколи не сп'яниться.
Моя весна
- Автор: Каріна Товтин
- Перегляди: 383
Моя весна ще не настала,
ще не зійшла моя зоря.
Я ще ніколи не кохала –
не обіймала ще моря…
Ще не шукала свого щастя:
у мене є вишневий сад.
Він наливає те причастя,
що не приносить горя й зрад.
Я не зірву душі калину,
а наплету собі вінки.
І, окропивши сму́тну глину,
насію в ній диво-думки.
І знов втечу в широке поле:
я ж вільна птаха в цих краях.
Не підкоряюся злій долі,
на мрійних полечу вітрах.
Я не шукаю те кохання,
що дурить розум повсякчас.
Це неминучеє страждання
саме прийде в потрібний час…
Дівоча доля
- Автор: Каріна Товтин
- Перегляди: 522
Покохала та дівчина
зелененькі тихі очі.
Покохала та й не знала,
що роки її дівочі,
заберуть і зрада, й горе,
і он ті чужїї люди,
що кують кайданів море,
сіють зло і заздрість всюди.
Не прийдеться їй ростити
своїх діток у садочку,
бо не буде соловейко
їм співати у гайочку.
Що вишивану сорочку
пси порвуть ті злі й лихії.
Що вода в її ставочку
Терпко кров'ю захмеліє.
Вже не піде та дівчина
до тополі пожалітись,
розказать про всі негоди,
щоб спитать, куди подітись.
Чи піти в лани широкі,
пошукати свою долю,
щоб тим зграям не дістатись,
ні панам, ні тому болю.
Тілько ляже в чистім полі
та й там буде споминати,
як зелені грали очі,
та не вміли ще кохати…
Душа козака
- Автор: Каріна Товтин
- Перегляди: 409
Ой не дури козачу душу,
не куй кайданоньки на нім.
Не рви ти серце: то не груша,
не бий у груди, наче грім.
Ой не дури козачі очі,
бо ті все бачать ще здаля,
як ти втікаєш в темні ночі,
до тих кайданів коваля.
Ой не дури козачі руки:
не матимуть вони тих сил,
щоб втримать шаблю, щоб у муках
та й притулить її до жил.
Ой не дури козаче серце,
бо й болю в ньому вже нема.
Вже не горить душа та перцем:
тепер пуста вона й німа…
Прощайте, лебеді мрійливі...
- Автор: Каріна Товтин
- Перегляди: 379
Прощайте, лебеді мрійливі,
прощайте, сиві журавлі.
Прощайте, гори чорнобриві,
не грійте в душах ви жалі.
Не грійте біль, не грійте сльози,
бо довго ще летіти в даль,
дощі ще будуть і морози,
й туману срібная вуаль.
Ви не дивуйтесь сінокосам,
уже пожухлим і без сил.
Їх пишні, золотаві коси
тепер уже лиш просто пил.
О де ті наткані стежинки,
які до літечка ведуть?
Мені б ще сонця хоч краплинку!…
Але дощі вже осінь тчуть…
