Все в блогах
Любому принцу
- Автор: Семенова Євгенія
- Перегляди: 227
Тебе люблю. Але ставлю крапку…
Що ж, маленький принц королівства брехні, я дійсно кохала самовіддано. Ні, не тебе, а театральний костюм і ту маску, що приросли плином часу до тіла. Розповім усьому світу про трояндову красу любові й ненависті в одному флаконі.
Читайте, слухайте голос мого серця!..
Варто крихітній фразі зістрибнути з твоїх кульбабових уст у безкінечну ущелину мого палаючого серця, як я тону в океані метеликів, що, як зірки глибоким небом, розсипалися полотном смарагдової зелені свіжого ранку. Та задалася раптовим питанням: «А може, тебе я зненавиджу? У воскову ляльку криваву голку вштрикну? Не дарма ж прозвали поза очі відьмою?»
Блукали тернами секунди, а ми від них ховалися під картатою ковдрою, уявляючи, що перемогли плин часу. Ти викохав у мені пагінець криштальної довіри. Торкався лівої ключиці – і пишними, невиданими, казковими квітками обростало моє незаймане донині, чисте тіло. Говорив про щире кохання до смерті, що проживемо не одне століття… А я тобі відверто вірила.
Дарма…
Однак це не твоя провина, що я, мов новонароджене пухнасте кошеня, не побачила того боку монети, яку ти так бережно ховав від ламаних поглядів світу. Ну що ж, тепер я тебе відрекла від віри, від правди, від зла. Убила своїми двома гострими, як краплі зливи на зніяковілому асфальті, словами.
Я не покрию вогняне волосся чорною хустиною, не прийду на твою забуту могилу. Не відчуватиму терпкого болю й солодкої вини. Не розтечеться аквареллю багряна кров по зап’ястю. Не страждатиму ні миті у світі, наповненому згадками про тебе.
Знаєш, любий, тільки-но я дізналася правду, тепер усім її дістану з найглибшої ущелини морів брехні. Ти – занепалий янгол…
Підібрала здолу крила, стерла товщу сумного пилу й стала окриленою демоницею.
Ні, не шкода, навіть навпаки! Тепер я сильніша!
З ароматом лаванди
- Автор: Семенова Євгенія
- Перегляди: 219
Вона вальсувала, впавши сріблом на Місяць, між кришталевих заграв зірок. Примарою являється замріяним людям уві сні сьогодні, а вже завтра здійметься з Сонцем над пробудженим солодкою тишею світом.
Оксамитовими нотами переливається пісня. Про палке щастя, про ванільне добро, про початок нового світлого дня. Дзвенить лагідний голосочок під супровід щебетання пташок. Із піснею рум’яніє стомлена зелень, тендітно махають вітами дерева, вітаючи перші сонячні стрічки, що стеляться шляхами по землі. Акварельні квіти, вкриті вранішньою росою, розплющують оченята й всміхаються солодким хмаркам.
Панночка вплела у волосся карамельні сни, а в долонях бережно охороняє спокій та гармонію. Про неї ніхто до сьогодні не чув, адже помітити її неможливо, дивлячись на бетонні стіни крихкого світу. Примара, легенда, неіснуюча німфа. Вона – лавандова тиша, що ніжно огортає серця кожного.
Мій ноктюрн
- Автор: Семенова Євгенія
- Перегляди: 238
Холодно в безкінечному мороці буття. Загорнулася в місячну ковдру. Зірвала з неба зірки й сховала в собі. Байдуже, що космос тепер пустує. Ще вчора вітер помер в ароматі літнього степу, а вже сьогодні вирує в артеріях, виграє на кларнеті дивовижної ночі.
Здається, хтось потонув між спалахами світла й обіймами темряви.
Яскрава заграва замріяних зірок блукає венами. Тіло стало неосяжним космосом. Місячний серп застиг у долонях в очікуванні серенади вовків. Планети збилися в клубок десь між павутинням бронхів у легенях. Дихаю Всесвітом. Небо кольору індиго пульсує у скронях, а космічний пил оселився у серці.
Ніч покрила світ сріблястою вуаллю й зосталась одна в порожньому космосі мовчання…
Просто дихай
- Автор: Семенова Євгенія
- Перегляди: 217
Коли Доля поставить вибір між життям і смертю на терези, коли секунди розчиняться між золотом дня й мороком ночі, коли серце застигне в очікуванні наступного удару (який може зовсім не відбутися…), лише тоді кожен з нас, без винятку, неодмінно зірве всі маски з обличчя й наблизиться на півкроку до майбуття. Відчиниться брама у світ без ілюзій, де на кожному кроці можна побачити самого себе. У дзеркалі правди.
Злякався? Солодко було жити в тернах брехні? Постав крапку на минулому й припини роздавати квитки. У щасливі фінали. Ти виконуєш головну роль у життєвій виставі, то навіщо столовою ложкою насипаєш час другорядним героям зі своєї тарілки? Любити себе – це не егоїзм! Які шаблони ідеалів не створював би світ, підіймися над ними вище. Покажи себе! Не бійся!..
Дам пораду: просто дихай. Здавалося, немає нічого легшого, ніж наповнити легені повітрям. Зникають хвилювання, біль, страх. Повір! Просто дихай.
Вдих…
Видих…
Радість
- Автор: Семенова Євгенія
- Перегляди: 218
Вона підкрадається з-за спини, розсипаючи конфеті й смішинки довкола. Панночка Радість у вафельному капелюсі з ананасовою начинкою та мармеладними стрічками, уплетеними в коси. Повітря вмить просочується ванільним ароматом її парфумів, а світ довкола вибухає щасливими барвами. І як цій солодкій кралі не запропонувати випити чашечку малинового чаю в компанії чеширського кота й божевільного капелюшника?
Прибуває вона на виклик дзвіночка в серці, який від самого народження влаштований усередині кожного з нас. Варто лише вибухнути щирому сміху, як вона взуває чарівні карамельні чоботи й вирушає в гості з кошиком смачненького. Марципани, бананові пончики, шоколадні зайчики, бублики з маком – це лише вершечок айсберга! А якщо раптом дзвіночок зламався, то панночка хапає лавандові пряники й чай із мелісою, поспішаючи заспокоїти пошкоджений чи навіть зламаний механізм.
А що ж робити, коли раптом Радість не завітала на чаювання? Вирушити до неї в гості та переконатися, що запас конфеті й смішинок ще не вичерпаний. Вона оселилася на найближчій до рум’яного сонця солодкій пушині, тому доведеться розправити щасливі крила, подаровані ясним небом. Шлях тернистий, не простий, але вартий найщирішої усмішки.
Я впевнена: кожен із нас знайде панночку Радість, хоча й інколи це здається надскладним завданням. Ви просто повірте в дива – і вона вмить додасть цукру до чаю.
Готові?
