Все в блогах
Хотіла...
- Автор: Крістіна Товтин
- Перегляди: 459
Хотіла літати – та крила не мала,
хотіла упасти – та маму згадала…
Хотіла кричати – та голос зірвала,
хотіла кохати – та горя зазнала…
Хотіла спитати, яке ж то кохання?
Чому в ньому стільки багато страждання?...
Чому моя доля – потоптані рани,
а сум – не розвіяний свіжовітрами?!
Хотіла русалкою.., мавкою стати…
Всім тим, хто погрався з любов’ю, сказати,
що справжнє кохання – то є не вистава,
в якій – і актори, й своя є забава.
Кохання – це погляд твій, посмішка, руки,
що серцю дарують солодкії муки.
Це ніжність і ласка, і шепіт гарячий;
це скрипка душі, що від щастя аж плаче.
Хотіла багато чого я сказати,
Хотіла красою весь квіт уквітчати!
Хотіла вдихати кохання повітря,
щоб в серці розквітла яскрава палітра.
Твердиня
- Автор: Маркіян Лехман
- Перегляди: 191
(Невигадана історія)
Своєї прабабусі Параскевії Васько я, на жаль, як то кажуть,”не застав”. Народився тоді, коли вона вже відійшла у Вічність. Але, здається, таки добре знаю її з фотографій, розповідей дідуся і бабусі (сина і невістки), батьків. Тому повсякчас відчуваю її присутність, молюся за неї. Одна розповідь, почута від мами (тобто внучки моєї прабабусі) мене особливо вразила і запам'яталася.
У роки війни фашистські окупанти вивезли прабабусю, тоді ще зовсім молоду дівчину, з рідного села Реклинець, що на Сокальщині, на примусові роботи у Німеччину. Така доля спіткала багатьох дівчат-українок, зокрема з Галичини. Найперше, що вони брали зі собою у незвідану дорогу, то це ікону чи хрест з розп'яттям, молитовник, Святе Письмо, вишиту сорочку, грудочку землі з-під отчого порога...
Разом з кількома дівчатами-галичанками прабабуся стала найманкою в одного фермера у невеличкому німецькому селі. Доводилася важко працювати у полі, на сінокосі, доглядати за коровами, вівцями. Одна овечка так «заприятелювала» з прабабусею, що ні на крок не відходила від неї. У нашому сімейному альбомі навіть збереглося старе пожовкле від часу фото - дівчина з овечкою.
Втім, господар і його сім'я лояльно ставилися до українських дівчат. Для них виділили у будинку окрему кімнату, дозволили почепити на стіні привезені ікони та розп'яття. (Хоча самі сповідували лютеранство). У великі релігійні свята за східним церковним календарем не змушували їх до праці, мовляв, хай цей час буде відведено для молитви. Так само, коли лютерани відзначали й свої свята.
Щастя лише з тобою
- Автор: Семенова Євгенія
- Перегляди: 220
Солодко мурчить вечірня тиша за вікном. Я пригадую всі щасливі, барвисті, наповнені радістю миті, проведені з тобою. В усьому бачу дотики минулого.
Пам’ятаєш, як ми були в тебе вдома, бо я затрималася, на кілька годин, через травневу зливу? Ми сиділи на кухні, говорили про всілякі дрібниці, бавилися дитячими іграшками...
Ой, а згадай, як ми пішли кататися з гірки на санчатах. Тоді ще сипав снігопад і ми по коліна вгрузли в цукровій ваті. Так, тоді мені було солодко з тобою. Тонули в океанах снігових кочугур та кружляли з хурделицею в полі.
Пригадуєш, як ми прогулювали уроки в кав’ярні за рогом школи? Ти завжди замовляв еклери, бо знав, що замажу у крем носик і ти його облизуватимеш. Лише в тій кав’ярні готують таке смачне капучино, і саме ти повів мене туди вперше.
Щастя… Бувало, усміхався ти й не знав чому. Радість перебігала на мене, і я також була по-справжньому щасливою.
Чому ти мовчиш? Ти мене чуєш? Кава залишилася, а ти… пішов, примарно зник у вечірній пітьмі… Залишив мене одну тонути в спогадах. Кожен вечір, що повільно перетікає в ніч та переплітається в обіймах з ранком, минає за одним сценарієм: розмовляю зі своїм відображенням у вікні й бачу там тебе, наші бездонні очі. Та тепер моє життя перетворилося на чорно-білу стрічку із записом вже давно набридлого фільму.
Завжди люблю…
Твоя Аліса.
P.S. Надіслати цей лист можна лиш у потойбіччя… На жаль…
Лавандове небо мрій
- Автор: Семенова Євгенія
- Перегляди: 225
Сиджу серед волошок та ромашок у безкрайому степу, що пахне зітлілим полином, окутана вечірньою прохолодою вітру. Уже жовтогаряче сонце закотилося за небосхил, а рожеве небо вкрила ковдра ледь помітних зірок. Вони шепочуть на вушко, що настав час відсунути ширму почуттів.
Думки, мов бджоли, зароїлися в голові й не дають спокою. Кожна трудівниця торочить щось своє. Без упину. Життя наповнене по вінця їхніми старими листами. Навіть не читаю послання, а просто кутаюся в аромати.
Сонце стало матір’ю, а місяць — батьком. Готують дарунок на єдине свято в рік — день народження, день втілення, день щастя. Нічниця зіткала павутинне мереживо з лінивих ниток лавандового аромату. Корсет сукні затягнеться на тоненькій талії, а спідниця з шелестом опалого листя вальсуватиме, поки прямуватиму веселкою. Кучері ріками спадатимуть на ключиці, ціловані ясним днем.
Цвіркун запросить на перший бальний танець під банею рум’яного неба над постатями казкових гостей. Мурахи об’єднаються в оркестр та гратимуть на струнах прохолодного вечора. Звірята споглядатимуть видовище блискучими очима. Щасливі, бо запрошені на свято. Серпень кружлятиме з панною Осінню в танці під зливами смішинок.
І загорнулася книга мрій… І розгорнулася спочатку…
Такі літні вечори створені для того, щоб згадувати їх морозними зимовими ночами. Скрипітимуть сніжинки за вікном, а в думках гудітимуть все ті ж бджоли. Під лавандовим небом мрій…
