Все в блогах
Послухай Юра!
- Автор: Тарас Лехман
- Перегляди: 155
23 квітня – свято Юрія Побідоносця, великомученика. У народі – Юра.
За народною традицією, воно приурочене, насамперед, пастушим обрядам. У Карпатах на Юра урочисто проводили на полонини пастухів (вівчарів) з отарами овець. Деінде починали випасати корів, але ще не пасли увесь день, а «припасали» по кілька годин, щоб після зимівлі у хліві вони поступово звикали до зеленого лугу. Теляток також виводили на пасовище, нехай повеселяться, поскачуть, призвичаюються до стада.
Але мудрий селянин завжди дотримувався кількох золотих правил, зокрема:
-До Юра не сій гречки і не стрижи овечки, бо ще можуть бути похолодання з морозами.
-Не сади картоплі, допоки зозуля не закувала.
Народні прикмети:
-На Юра великі роси – вродить хліб і буде сіно для корови.
-Дощова погода – сльота затягнеться.
-На Юра повна води баюра – випадуть дощі.
Великодні передзвони
- Автор: Тарас Лехман
- Перегляди: 130
Цьогоріч, 20 квітня, ми святкуємо празник Воскресіння Христового, Великдень, Пасху. Він триватиме аж три дні.
У старозавітні часи Пасха символізувала жертвоприношення Богові. Тоді ізраїльський народ перебував у єгипетській неволі. Господь почув їхні молитви про звільнення з рабства і повелів Мойсею вивести ізраїльтян з Єгипту.
Ягня, яке приносили ізральтяни в жертву, вже тоді випереджало і символізувало подію жертовності Сина Божого заради спасіння людства.
Інше значення має новозавітня Пасха, або Великдень, День Воскресіння з мертвих нашого Спасителя Ісуса Христа.
Ісус Христос помер у п’ятницю перед Пасхою, яку, за старозавітнім звичаєм, святкували у суботу. Тіло Ісуса зняли з хреста, на якому його розіп’яли, обгорнули у плащаницю (біле полотно) і поклали до гробниці. В неділю жінки прийшли до місця поховання Ісуса Христа і здивувалися: камінь, що закривав вхід, відсунений, тіла немає, тільки залишилася біла плащаниця. Біля гробу сидів Ангел у вигляді юнака. Він сповістив жінкам, що Ісус Христос Воскрес із мертвих.
Великдень – це свято радощів, прояв християнської любові до Бога і ближнього.
Неодмінними атрибутами Великодня є паска, писанки, крашанки.., які освячуємо у церквах у неділю (перший день Пасхи) після урочистого Богослужіння, або напередодні у суботу, а також гаївки, веснянки з хороводами, ігри та забави, які виконують діти, юнь, парубки і дівчата тут же біля церкви, або на луках, лісових галявинах...
У Великодні свята не замовкають церковні дзвони. Їх чути від села до села, від міста до міста. Легенда говорить про те, що допоки лунатимуть великодні передзвони (відлуння від дзвіниці до дзвіниці), доти лихий не опанує всім світом!
Не проспати схід сонця
- Автор: Тарас Лехман
- Перегляди: 142
Страсті Христові цьогоріч припадають на 17 квітня. Це – останній четвер перед Великоднем, який у народі називають Страстним, Чистим.
Колись у Чистий четвер від старого до малого всі намагалися встати до сходу сонця, аби потім не перетворитися на ледащо. Одразу ж бігли, йшли до річки, озера чи ставка вмиватися. Бо у цей день навіть «ворон носить свої дітей з гнізда до водойми купатися». Щоб бути здоровими, босоніж ходили по росі, а незрячі вмивали нею очі.
У печах господині випалювали сіль, яку клали до великоднього кошика. Вона вважалася оберегом від хвороб. Переставали писати писанки, тільки фарбували у лишпинні цибулі чи відварі червоного буряка яйця (крашанки).
Чистий четвер присвячували прибиранню у хатах, на подвір’ї. Усе мало бути чистим. З цим мали впоратися до вечірнього Богослужіння у храмі.
Найважливіша подія дня – відправа у церквах Страстей Христових, під час якої запалювали свічки. З ними, запаленими, йшли додому та так, щоб живий вогонь не погас (тепер здебільшого використовують зручні і надійні лампадки), і обходили, «обкурювали» кожну кімнату хати, кухню, сіни, комору, хліви, пасіку...Від такого дійства мала згинути вся нечиста сила.
І тільки після цього дехто з господиньзамішував тісто для великодніх пасок.
Чистий четвер вважається особливо строгим пісним днем.
Заквітчаний квітами
- Автор: Тарас Лехман
- Перегляди: 123
-Багато у квітні квітів – багатим і щедрим буде літо.
-Рано цвітуть сади – на врожай садовини.
-Багато пустоцвіту – не сподівайся на садовину й городину.
-Весна скупа, а осінь щедра, літо сите, а зима голодна.
-Перші метелики стійко теплої погоди ще не роблять (на приносять).
-Пізній виліт бджіл – на пізнє і холодне літо.
-Квітень не раз морози повертає і холодом дошкуляє.
-Надмірні опади у квітні майбутнього врожаю не зіпсують.
-Квітень на снігу – травень на воді.
-Густо посієш – багато намалотиш.
-Горщики в печі рано закипають – на погіршення погоди.
-Горобці пожвавішали і зацвірінькали під час тривалої негоди – на покращення погоди.
-Рано з’явилися комарі – на раннє тепло.
-Квітень погоду звеселить, а травень розважить.
-Буває, що у квітні на день сім погід, та й одніє не вгадаєш.
-Квітень сонцем засвітить, а травень теплом потішить.
-Якщо квітень хмуриться, то травень не зажуриться.
-Місяць уквітні уповні – на зміну погоди; щербатий – на дощ.
-Квітнева злива не є зрадлива.
Верболіз
- Автор: Тарас Лехман
- Перегляди: 87
За тиждень до Великодня і завжди у неділю християни відзначають свято Входу Господнього до Єрусалима. Цього року воно припадає на 13 квітня. У народі його називають Квітною, Вербною неділею. На Північній Україні зустрічаються і такі дивні назви: Верболіз, Верболозна, Лозова неділя, Лоза.
Вербна неділя – найбільш поширена назва. Чому саме так?.. Коли Ісуса Христа зустрічали в Єрусалимі, Йому під ноги клали пальмові гілки. Однак в Україні пальми не ростуть.Після прийняття християнства, як тільки почали ширитися церковні свята, вирішили замінити гілля пальми на вербу, яка була близькою нашим предкам.
Люди здавна вірили в цілющу силу верби, тому наші предки часто садили її біля криниці, хати,щоб вона очищала воду та оберігалавід нечистої сили. Використовували вербу і в народній медицині.
Освячені у храмах гілочки, що здійснюють саме у Вербну неділю, несли додому і клали за ікони, як оберіг. Ці освячені галузки зберігали у хаті біля ікон протягом року. Старі спалювали на відкритому вогні, а попіл розсівали по грядках, щоб добре родили. Освячену вербу також кидали до курників, хлівів, прикрашали ними вулики. Це для того, щоб захистити домашніх тварин, птицю, бджіл від хвороб.
Освяченою вербою «били» один одного відразу після церковної відправи, приповідаючи: «Не я б’ю, верба б’є, за тиждень – Великдень, на здоров’я, на красу, на захист».
