Все в блогах

Автор: Тарас Лехман

11 травня 2025

Перегляди: 102

14 травня вшановуємо священомученика Ісидора Хіоського, військового старшини, який ревно дотримувався християнської віри. Страчений у 251 році за велінням імператора Декія. Під час тортур не зрікся Ісуса Христа. Згодом над його гробом християни збудували церкву-базиліку.

Цьогоріч 14 травня у церковному календарі значиться як Переполовинення. Його завжди відзначають у середу. Отож, минула половина (25) днів від Великодня і стільки ж залишилося до Трійці (П’ятидесятниці). Саме на переполовинення пасхального циклу днів, тим паче, що припадає середа, ревні християни строго дотримувалися посту, хоч у цей час після Великодня дозволялося їсти різні страви. Але для дітей пекли пиріжки з солодкими начинками – плодово-ягідним варенням чи повидлом, з сиром або з маком з цукром, поливали їх медом, як нагадування про те, що невдовзі прийде світле свято Трійці. На Пасхальне Переполовинення батьки намагалися не залучати дітей до важкої фізичної праці (звісно, без нагальних потреб нате).

Дівчата, юнки починали влаштовуати обрядові дійства, ігри – проводи Русалій.

Автор: Єлизавета Пукас

07 травня 2025

Перегляди: 646

Ось і все, тату: моя душа дісталася роздоріжжя. Мені тяжко вертати до твоєї… до нашої хати. Я відверто блудила такими шляхами, що одному Господу Богу відомо, як я, розпластана манівцями, закидана зловорожими словами, пробиралася з-під надр крові й вугілля, що попелом встелили мою долівку. Я відрізала косу, не втративши честі, скоротила собі шлях, молячись про довголіття.

Я молилася, аби не забути обриси нашої хати. Моєї кімнати. Квіткового саду. Наших качок і гусей, котрі прилітали з ирію. Тих чорноперих курей, що з цікавості якось шалено прагла побачити. Саме вони були тими останніми, що споглядали моє коліно без шраму.

Я молилася, батьку, як ти мене вчив: аби жоден лихий не дістав. Ще малою вічного життя рідним жадала, аж ось оспівую їхні діяння… Тату. Ти й не знаєш навіть, якою темрявою довелося мені блукати. Скількох громад питатися, чи маю право до них пристати. Ти б знав, скількох людей я втратила. Скільки імен викарбувано в моїй часограмі. Молю тебе, рідний, пустити до хати. Хоч там вже десятиріччя немає тої кімнати жахливо-бордового кольору, тої витяжки з духовою шафою. Пусти, хоч померли всі квіти, що саджала з бабусею змалку. Пусти, хоч і півня нема, від якого дідусь захищав так завзято.

Пусти, батьку! Я втомилася, рідний, блукати світом і не знаходити в чужих господах спочинку.

Пусти мене, рідний! Я твоя донька… Шукаю лиш прихистку у твоїх долонях.

Відчиняється хвіртка. Скрип-скрип…

Автор: Єлизавета Пукас

07 травня 2025

Перегляди: 137

Сонце,
Віриш: усі зорі до нас схилились,
Склалися в долю візерунки забуті давно.
У нас під очима
Ховаються сльози,
Що втекли, аби окропити всесвітню журбу.
Не дивися на те, що далеко від дому.
Не дивися на шрами, залишені Богом.

Він добре знав, коли мене скинуть:
Над урвищем вчишся довіряти собі,
А не зламаним крилам.
Над урвищем згадуєш усе:
Ким ти був,
Де спліталися твої мрії,
Чому над тобою немає богів,
Як ти віруєш далі, якщо зовсім болить?
Розумієш: Бог дає нам випробування.
Не стверджую, що кожне нам під силу

Ми помирали. Помирали жахливо.
Сильно.
Надовго.
Завжди. Назавжди.
Раз і навіки…

А потім крешана,
Та сама жар-птиця,
Викрешувала з нас життєдайний вогонь.
Ми воскрешалися з попелу,
Бо
У вогні лиш запеклі продовжують бій.
Нам же треба, аби він не пік.
Нам вдосталь відкритих ран,
Шрамів, окроплених потом.
Наше тіло – це храм,
Пошрамоване, як і міста.
Замість ікон — там наша чиста душа.
Люди приходять і йдуть, Сонце.

Головне, аби в цьому коловороті ти не забув:
Як день посуне ніч, усміхнись мені,
Пригорни до серця
І продовжуй
Життє-
Рух

Автор: Тарас Лехман

04 травня 2025

Перегляди: 159

10 травня – свято апостола Симона Зилота.

З цього дня знахарки починали збирати пізні весняні і ранні літні лікарські трави. Робили це виключно жінки, молодиці, дівчата. Чоловіки-знахарі долучалися до праці через кілька днів. Заготовляли тільки наземну частину рослин і то під час їхнього цвітіння чи як тільки відцвіли, аби зібрати дозріле насіння. Корінці більшості рослин викопували восени, коли вони набували максимальної лікувальної сили. Така праця часто мала глибокий магічний зміст. Потім зіллям обмінювалися (якщо був надлишок), ділилися, але не продавали одна одній, бо вважали, що тоді воно втратить сили.

На Симона Зилота господарі виходили в поле, аби подивитися, чи добре наливається ячмінний колос. Це не був основний хлібний злак для селянина, але після пшениці і жита посідав належне місце на обідньому столі, мав пошану. Для цього зривали молодесенький зелений колосок, розтирали його долонями, мов жорнами,  клали до ротаі жували. Якщо він перетворювався на «жуйку», виділявся клейкий сік, значить ячмінь добре зріє, буде багатий і якісний врожай, назбираєш пудові торби. Тільки б Бог погоду дарував. Якщо ячмінний колос погано зріє, тоді після жнив доведеться ощадити на хлібі.

Аналогічно спостерігали за житом і пшеницею, але робили це між Вознесінням і Трійцею.

Автор: Тарас Лехман

04 травня 2025

Перегляди: 108

8 травня – свято апостола і євангелиста Івана Богослова.

До цього дня мали завершити сівбу всіх зернових культур (включно з кукурудзою і гречкою), засадити грядки городиною. Відтак – просили у Всевишнього дощу. Адже: «Два дощики в маю – бути доброму врожаю».

Найбільше боялися сухостою. Бо якщо на Івана Богослова встановиться стійка суха і спекотна погода, коли навіть роса не випадає, то так може тривати 3-4 тижні. А це вельми несприятливо для землі, рослинності, негативно позначиться на майбутньому врожаї – і хліба, і городини, і садовини, не буде вдосталь лісових дарів природи – грибів, ягід, ліщинових горіхів... Лікарські рослини також потребують вологи (найбільше корінці). Коли ж випав дощ, то прогнозували, що буде багато ранніх грибів; дощитиме тижнів зо два – благодать для землі.

Крім того, що просили у Бога лдощу через молитви, навіть замовляли у церквах окремі Богослужіння, вдавалися і до марновірних дійств. Наприклад, змочували у воді рядна і на ніч накривали землю (посіви у полі). Звісно, не всі... Деяк «прикрі» жінки пізно ввечері прали чоловікам сорочки і розвішували їх на ніч на мотузках просто неба. Мовляв, тоді жаданий дощ таки випаде і ще більше намочить чоловікові сорочку. А той хоч навіть у латаній свитині ходить...