Все в блогах

Автор: Тарас Лехман

22 червня 2025

Перегляди: 71

 

24 червня – Різдво Івана Хрестителя (Предтечі).

За астрономічним календарем, завершення піку літнього сонцестояння. Минула найкоротша ніч у році (22 червня), день, хоч ще непомітно, але таки меншає. Щоправда, сонце входить у фазу своєї найбільшої активності. Попереду липень – найспекотніший місяць року.

Саме цієї пори наші пращури-язичники відзначали день Купала, проводжали літнє сонце. Словосполучення «Івана Купала» виникло згодом, уже після прийняття і поширення християнства на теренах Київської Русі. І як би там церква не протистояла народним звичаям та традиціям, прадавнім обрядам, населення таки дотримувалося їх, особливо молодь.

У Купальську ніч насамперед перестрибували через багаття, дівчата пускали за течією річки щойно сплетені з живої рослинності вінки і загадували бажання на майбутнє подружнє життя, шукали цвіту папороті і скарбів, скочували з гори на долину підпалене колесо від воза (символ того, що сонце спадає, іде на зиму), топили у водоймі солом’яне опудало Марени (Мари), попелом з купальського вогнища посипали грядки, щоб добре родили, співали купальських пісень, водили хороводи... Це були ігри та забави молоді, коли парубки і дівчата відкривали один одному свої найпотаємнішіі водночас найщиріші почуття. У цьому не слід вбачати щось вульгарне. Дотримання пристойності, цнотливості було умовою молодіжних забав. За їх порушення могли привселюдно осоромити.

А вранці йшли до церкви, щоб урочисто відзначити свято Різдва Івана Хрестителя.

Взагалі, ніч на Купала вважалася такою, що поєднує дві, здавалося б непоєднувані, несумісні стихії – вогню і води. Але вони обидві  життєдайні для всього сущого, приносять плодоріддя землі. Не випадково у Купальську ніч знахарі збирали лікарські трави.

Народні прикмети:

-Світла ніч на Івана Купала – буде світлий день.

-Купальська ніч дощова – іди за грибами.

-Багато зав’язків ліщинових горіхів – на ранню осінь.

 

Автор: Надія Євстигнєєва

20 червня 2025

Перегляди: 124

Сніг повільно спускається на мої губи, залишаючи ніжні поцілунки. З кожною сніжинкою я відчуваю твоє тепло. Вітер продуває крізь куртку і обіймає за плечі, ніжно перебирає волосся. Його холод повертає спогади про твої вічно холодні руки, які так часто дарували свій обпікаючий холод моїй спині. Холодні пальці витирали сльози, які зараз застигають на моїх щоках. Я бачу твоє відображення у сніжинках, що опускаються з неба, і посміхаюся висотою. Темрява навколо зачаровує, але блиск у твоїх очах не замінять навіть найяскравіші ліхтарі цього міста. Я можу знайти тебе скрізь, у кожній дрібниці, але від цього ти не станеш ближче. Нас пов'язувало так багато, але ми назавжди залишимося сніжинками, які так довго летять з неба не розлучаючись, а потім стають краплями, які нічого не знають один про одного. Стоячи посеред вулиці в обіймах зимового вечора, так подібних до твоїх, я зрозуміла, що твій холод більше не обпалює, він змушує мене хворіти. Я роблю крок уперед, вириваючись з обіймів, що сковують. "Ідучи не залишай слідів – повернешся", – шепоче мені сніг, дбайливо засипаючи відбитки підошви чоботів.

Автор: Надія Євстигнєєва

19 червня 2025

Перегляди: 92

Уявляєш, а я закохалась. Причому настільки, що не стану класично описувати бездонні очі чи ніжний голос, як завжди це роблю. Навіть нічого не скажу про спокій поруч із ним. Я закохалась по-іншому: у зорі та їх яскраве привітне світло, без якого темному нічному небові було б дуже самотньо. У їх чудернацькі візерунки, які ми називаємо сузір'ями, вони розганяють страх у темряві ночі та дарують мир всередині. Місячне сяйво посміхається та захищає від смутку, залишаючи наодинці чи, навпаки, ніби промовляючи "я поруч". Я закохалась в шепіт вітру, який приносить звістки з тих місць, звідки ми їх вже ніколи не отримаємо та від тих, чий голос більше не почуємо. Я закохалась в почуття натхнення, коли рядки самі лягають на папір і ти не контролюєш слова, котрі пишеш. Я закохалась в кожну мураху, що біжить по тілу, коли слухаєш улюблену пісню або читаєш тільки що написаний твір. Я закохалась в ранкове сонце, хоч воно занадто сліпить очі щопонеділка. Звук гітари біля вогнища це взагалі окремий світ тепла та уособлення любові. Кожна струна наче передає трепіт душі, а їх злиття в одну мелодію - любов до тих, хто поруч. Знаєш, здається, я закохалась у життя. В його невизначеність, швидкоплинність та непередбачуваність. Воно таке яскраве, що його неможливо не любити. Навколо теплих моментів я завжди малюю зірки, вони додають тендітності та неповторності. Навкруги темних плям моторошності у мене виростають соняшники підтримки. Я бачу прекрасне в лякаючому. Коли ми здатні покохати світ таким, який він є - ми можемо щиро любити інших. І це кохання буде відверте та вічне.

Автор: Тарас Лехман

14 червня 2025

Перегляди: 77

 

Ніч на 22 червня (найкоротшу у році) вважали оптимальною для пошуку джерела під майбутню криницю – чи то власну, чи то громадську.

Для цього звечора клали на землю вверх дном сковорідку. Якщо на ранок (але ніч мала бути сухою) назбиралося багато вологи (роси), то тут можна копати криницю. Ставили макітру, у яку насипали пшеничне зерно. На ранок зерно стало вологим – копай, ні – шукай іншого місця.

Використовували і такий засіб: тонку вербову галузку прив’язували попереком до нитки і тримали її низько над землею. Якщо вербова галузка повертається туди-сюди, крутиться, отже під поверхнею землі є вода. Замість вербової галузки міг бути золотий перстень на нитці. Його брали з жіночої руки. Як правило, таким пошуком займалися досвідчені копачі криниць. Наприклад, у Карпатах джерела води шукали мольфари.

Добра підказка, якщо на суходолі росте багато верб і вони не сохнуть.

Посилалися і на свідчення старожилів: мовляв, ось тут чи там колись було джерело, криниця, але з часом вони замулилися, обміліли. Копати криницю слід поряд з вказаним місцем.

Відкриті джерела води люди пильно оберігали, регулярно чистили їх, обкладали камінням. Такі джерела часто зустрічаємо у святих місцях, біля монастирів – Почаїв, Унів, Крехів, Зарваниця...

Автор: Тарас Лехман

14 червня 2025

Перегляди: 72

 

19 червня – день вшанування Юди Тадея, родича Ісуса Христа, одного з дванадцяти апостолів. Його перу належить Соборне послання, яке міститься у книзі Дії Святих Апостолів. Юду Тадея не слід плутати зі зрадником Юдою.

Як завжди, пильний селянин уважно стежив за погодою, міркував про те, чи доведеться ощадити харчові ресурси, прагнув завбачити, яким буде майбутній врожай.

Народні прикмети:

-Якщо у цей день дощ з градом – буде біда з садом.

-Не жди добра від граду на Юди, бо буде лихо городині і хлібним посівам.

-Якщо у цей день зозуля не кує – бути стихії.

Вважалося, що від грози з градом помічною є вербова галузка, освячена у Квітну неділю. Під час стихії її клали за поріг хати.